Запаморочив розум почуттям,
Думками перетиснувши аорту,
Приречено закоханий в життя,
Сьогодні відчуваю людський спротив.
Я вийшов з маскараду німоти,
І, схибивши, побачив свою ницість,
Для чого ж добиватися мети
З любов’ю, що поцвіла на полиці?
Не вмію комусь бути тягарем,
А ще, коли ярмо – моє кохання,
Поповнивши відлюдників гарем,
Так стане усім легше, без питання.
Віддам я, більш, ніж досі віддавав,
Забувши, що існує щось взаємне,
Навіщо себе краяти без прав
На щастя неземнеє, задаремне?
Зачерствів я вже врешті, й стрімголов
Усе зробив, щоб серце скам’яніло,
Не чутимеш від мене про любов,
Ти ж цього, мовчки дивлячись, хотіла?
Скажи мені, якщо я помиливсь...
Примусь мене залишитись собою...
Я поруч, просто тихо озирнись...
Й зроби усе, що хочеш, із любов'ю.
|