ВІДПУСКАЮ ТЕБЕ

Можна відпустити від себе печаль, біль сум, навіть і людину, яку вчора любила. Але ж не відпустиш від себе любові, яка прагне жити в людській душі. Ваш вірш переповнений болем, це є вибух емоцій, саме тих, які вчора ви називали пристрастю. Можна страждати, можна ображатись(не прощати)… але від цього вам не буде легше жити. Відверто кажу вам, люба Катю, поважайте себе, як жінку, як людину, саме тому не дозволяйте жити болю у душі. Просто живіть і радійте життю, кожній хвилині яку треба опромінити власним добром до всього живого.
А ви знаєте, я завжди кажу своєму чоловіку – ти вільний, роби як вважаєш за потрібне, прислухайся до своїх потреб, можеш навіть знайти собі іншу. А він усміхається і каже: буду мати на увазі. Йде у справах. Але завжди повертається до мене.
Отож всі наші біди, страждання, страхи… то лише оболонка, як захисна реакція психіки, та чи варто так, чи варто захищатись від любові… адже глибше - в душі живе та сама любов. І вона не може бути минулою, колишньою, теперішньою, майбутньою, бо це єдине почуття тільки образи(люди) в яких ми її втілюємо змінюються. Тож нема ані колишні, ані майбутніх, ані теперішніх. Є тільки ви – він і вона(ми). Усе інше не варте уваги.
От про яке ми, я казала в попередньому дописі.

Живіть щасливо.
З найкращими побажаннями, Світлана
Вибачте, коли що не так.