Навіщо ти вуста мої холодні вогнем своїм шаленим обпекла?

Навіщо ти вуста мої холодні

Вогнем своїм шаленим обпекла,

Розвіявши мій міф про несамотність,

На бій за твоє серце прирікла?

                За маскою достатності і сили

                Здригнулося серденько кам’яне, -

                Давно воно так часто не просило

                Вертатися приречено мене.

Ти випила мій спокій надвечір’ям,

Украла половину почуття,

І в тихому святому божевіллі

Пустила знов на хвильку у життя.

                А знала б ти, як хочеться цілунків,

                А чула б ти, як груди полонить

                Адреналін сумнівності, що трунком

                У розумі сп’янілім гомонить.

Здавалося, так легко все сказати,

Прийти і просто втілити слова,

Та люди, ситуації і дати

Не раз ще перепинять і не два.

                Я часто задивляюся на небо,

                Й, мов відповідь шукаючи з-за скла,

   - Навіщо, - я запитую у тебе, -

   Вуста мої своїми обпекла?