А чому проводити тільки платні конкурси? Можна ж зробити гарні дипломи, це теж надихає. У нас на сайті останнім часом зареєструвалися цікаві і талановиті поети, вони пишуть гарні вірші, вже й книжки видали. Аж душа радіє за сайт! Провести опитування на сайті: "Кого б Ви хотіли бачити у жюрі конкурсу?" Добре було б відсилати твори на конкурс на електронну адресу автора сайту, потім розміщувати їх анонімно, члени жюрі повинні писати відкриті і докладні рецензії. Пропоную конкурс "Опадає яблуневий цвіт"! А жюрі... Я б запропонувала: Пані Фрося Луцкова Світлана Роман Дrillinger Василь Гонта На мій погляд ці автори відверто критикують, відкрито висловлюють свою думку, пишуть похвалу та критику.(Хоча, признаюсь, іноді мої думки не сходяться із їхніми). Бо писати відгуки на конкурсні твори не так вже й просто.
Відмінна стаття, Тамаро! Читата і себе згадувала, як на минулій неділі один знайомий хлопець попросив прийти і продемонструвати пилесос, бо він хотів навчитися їх продавати, то й прийшов із агентом-професіоналом. Пилесос коштував 3 тисячі євро: крім вищеназваних Вами функцій, він ще й масаж робить! І я, дурна, прамо закохалася у нього (у пилесос!), бо він так вміло розповідав. Добре, що мій чоловік виявився розумнішим, а то б і в борги влізла.
Стільки актуальних тем розкривають автори у віршах! Ця проблема дуже болюча, нажаль... Мала таких знайомих і я (хоч як не прикро писати у минулому часі, бо їх вже немає). А у юності були ж нормальні гарні хлопці...
Пишу коментарі не тільки хвалебні, та тут, здається, що наголоси зовсім не заважають. Так теж буває в поезії (авторські наголоси). Попробувала, навіть перечитати вірш і записала його, щоб прослухати.... Нічого не збивається. Та Ви, шановний 12 drillinger правильно зробили, що висловили свою думку (скільки людей, стільки й думок). Хто зна, яка із них правильна.
Вірш на сьогоденну тему, переповнений надією одинокого серця знайти свою половину. Та це життя і рано чи пізно до героїні твору дотягнеться ота павутинка. Нехай, краще реальна, ніж віртуальа. А ми, читачі, тоді прочитаємо новий вірш Олексія про щасливе кохання тієї загадкової милої жінки. А як багато таких людей! То й не дивно, що хтось може впізнати себе, чи свого знайомого. Адже тут зав"язуються дужні стосунки, закохуються, мріють... Але у реальному житті усе краще, бо усе справжнє. Вірш удався, як і усі інші Ваші вірші, Олексію.
Ні, з фотоапаратом усе добре, щоб не було проблем, заповнюється і підписується декларація. що не можна використовувати фото із повним зображенням дитини.
Гарний вірш, друга строфа дуже правдива, як у перекладі, так і в оригіналі. Але із виразом "Поет, ти трохи більше, ніж митець" не згодна, бо митець - це щось більше! Згодна із російським текстом. Перелад поезії, хоч і своєї, це важка справа, тому "рифмач і митець" - у даному випадку виступають омонімами. СердецЬ - м"який знак загубився.
Гарний дитячий віршик, кольоровий, з розмахом фантазії.
Усе так, як може бути на дитячому малюнку. Особливо сподобалося: "Місяць скочив в парасольку і танцює з сонцем польку. "
Тільки маленькі зауваження: "Слоненя махнув крилом, помілішав, ніби гном. " Слоненя середнього роду, а значить "махнуло, помілішало". Якщо дітки їдять вишеньки, тоді "кУштують".
Аж раптом нагодилася дружина... Goodbye, my love, goodbye! Ходяча міна...
... І наш комдив - вже не комдив, Перед дружиною знімів, Затих, поблід, Граната впала униз, без вибуху зів"яла. І наш комдив - вже не комдив, Не творить більш ніяких див, Сидить він в хаті у штрафбаті, Під вартою в садку, лопата Його тепер вже надихає, Коли він грядочки копає.
Читаючи вірш, пригадала епізод із біографії Генріха Гейне, який у досить зрілому віці був прикований до ліжка і закохався у секретарку, юну дівчину, яка писала під диктовку його твори. Він називав її "маленька мушка", яка прилітала до кімнати і звеніла, розповідала про життя і раділа кожному його слову, прикрашала цю сиру і сіру "тюремну камеру" (так він називав цю кімнату, бо був приречений). Як він чекав приходу цієї дівчини! він марив нею, хоч і розумів, що це останє його кохання. Дівчина проявляла до нього симпатію, як до талановитої і розумної людини і відносилася з повагою, а ще надихала автора на творчі успіхи.
Тут, де я живу, вже відцвітає горицвіт, він росте майже біля кожного будинку на клумбах. Та й взагалі я люблю квітучу весну.
Ось легенда про горицвіт: У затінку крислатого дуба відпочивав юнак. Поряд — довгий спис, лук і сагайдак зі стрілами. Неподалік у траві, біля впольованої сарни, вляглися вірні мисливські пси — теж відпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродіта, богиня кохання. Поглянула Афродіта на юнака і застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила ніколи. І світлоголова богиня, яка звикла дарувати іншим трепетну квітку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця її звали Адонісом. Відтоді Афродіта майже ніколи не розлучалася з ним. Одного разу, під час полювання було смертельно поранено Адоніса. У невимовній скорботі пішла Афродіта в гори шукати тіло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонісову кров на сонцесяйні квіти. Так назавжди збереглася пам’ять про прекрасного юнака.
Люди кажуть: Не можна заносити до хати горицвіт - пожежа буде. Не можна заносити до хати жовті квіти навесні, бо курчата не будуть лупитися (так каже моя мама).
Після прочитання захотілося сказати хороше слово: "Але жоден образ не малює тінь" - оптимістичний настрій, у вірші є якась співуча нотка і взагалі гарно!
"Хай складає рАйдужне, зоряне намисто" - "А" загубилася...
Хочу добавити, щоб не порушувати авторського права, мелодію до пісні написав композитор Остап Гавриш, автор відомих пісень "Липи цвітуть", "А яблука падали". Пісню виконує його донька Мар"яна Гавриш.
Шановна Мирославо! Це добре, що Ви вболіваєте за Україну. Але хіба тільки через вірші треба показувати любов до неї? "Традиції втекли в пітьму" - чи не ми повинні підтримувати ці традиції, як би складно це б не було? "І не радієм українським ми пісням." - хто МИ? Думаю, що багато хто ії любить і радіє! Наші пісні співають у всьому світі там, де є українці!!! Сумно...