І. У цім гнізді - затерплий смуток. Любисток пахне в цім гнізді. Нехитрих мрій прив'ялий жмуток Рознесли крила молоді. А тут лишились жовті зорі І образочки у кутку. Болять ночами руки хворі, І старість ходить по садку. Якби їй в очі не дивитись, Якби злетіть ще раз, якби!.. Господь спускається напитись З криниці синьої журби. І я молюся :"Боже-татку, Спаси мені і сохрани Стареньких двійко пташеняток Із посивілими крильми..." ІІ. То-то добрий був хліб, що покійна бабуся пекли,- Зацілований жаром печі до п'янкої засмаги. ...Зачиналася осінь. Усі ми ще разом були. Ще хотілось тепла, та уже бракувало відваги. По далеких світах розлетілись, як ті голуби. Хто поможе бабусі в городі, в господі, у хаті?.. Не вдаються мені на чужині високі хліби. Віршенята глевкі. І на присмак немов гіркуваті. Чи ж погано отут? Проростаєш, пускаєш листки, Прийде час, - і правиця нерясні плоди позбирає. З чорноземів своїх пересаджена в бурі піски. Серце живить коріння й тому дуже швидко вмирає. Їдьмо в гості додому!.. На цвинтарі, наче у сні. Обважнілі повіки немов заросли лободою. ...Простяга запашного окрайця бабуся мені. Простягає окрайця і сумно хита головою...
|