МОЇМ РІДНЕНЬКИМ

І.
У цім гнізді - затерплий смуток.
Любисток пахне в цім гнізді.
Нехитрих мрій прив'ялий жмуток
Рознесли крила молоді.
А тут лишились жовті зорі
І образочки у кутку.
Болять ночами руки хворі,
І старість ходить по садку.
Якби їй в очі не дивитись,
Якби злетіть ще раз, якби!..
Господь спускається напитись
З криниці синьої журби.
І я молюся :"Боже-татку,
Спаси мені і сохрани
Стареньких двійко пташеняток
Із посивілими крильми..."

ІІ.
То-то добрий був хліб, що покійна бабуся пекли,-
Зацілований жаром печі до п'янкої засмаги.
...Зачиналася осінь. Усі ми ще разом були.
Ще хотілось тепла, та уже бракувало відваги.
По далеких світах розлетілись, як ті голуби.
Хто поможе бабусі в городі, в господі, у хаті?..
Не вдаються мені на чужині високі хліби.
Віршенята глевкі. І на присмак немов гіркуваті.
Чи ж погано отут? Проростаєш, пускаєш листки,
Прийде час, - і правиця нерясні плоди позбирає.
З чорноземів своїх пересаджена в бурі піски.
Серце живить коріння й тому дуже швидко вмирає.
Їдьмо в гості додому!.. На цвинтарі, наче у сні.
Обважнілі повіки немов заросли лободою.
...Простяга запашного окрайця бабуся мені.
Простягає окрайця і сумно хита головою...