Сумно... Але цей вірш мені подобається найбільше із усіх інших прочитаних мною. Ось те ж саме, тільки із жіночих уст:
Я среди лета растопила печку, Мне холодно, прошу тебя, родной, Согрей моё озябшее сердечко, Оно покрылось коркой ледяной. Лишь жаркий поцелуй его согреет, А пламени язык сожжёт печаль. Согрей его, я знаю, ти сумеешь. Пусть тает лёд, его совсем не жаль.
Бути українкою і робити добро для ії вихідців, прославляти і знайомити людей з моєю батьківщиною можна й далеко від неї. Є такі, що живуть вдома, та ганблять її. Стараюся робити усе, що можу для того, щоб про Україну уявляли хорошою державою із повноцінною культурою та творчими особистостями. Не можу повернутися додому, у мене тут сім"я, син росте. Не все так просто.
Дякую, Вікторе, за зворушливий коментар, у житті є багато гарного, але й нещастя та невдачі , нажаль, не усіх обминають. На особистому досвіді знаю. Але треба йти вперед і не падати духом.
Цікаві та веселі загадки!!! Тільки Ви, Наталю, не дали нам, читачам, можливості самим повідгадувати ії. Було б краще, щоб ми самі у відгуках написали відповіді!!!!! Хоч це й дитячі загадки, але повернутися в дитинство, хоч на хвилинку не заважає!
Два зовсім різні за своєю тематикою вірші Ви розмістили на одній сторінці. Не ту тактику вибрали: якщо читати обидва вірші підряд, то тоді не знаєш, на який писати відгук. Так, вірші гарні, я іх читала ще тоді, коли вони були розміщені. У мене є вірш на російській мові "Шкільний вальс", можливо, не такий довершений, але про 20 років після школи. Він тут: http://virchi.pp.net.ua/forum/28-116-3#1654
Як на мене, то вірш схожий на народну думу, яку співали бродячі сліпці, кобзарі, то ж і рими тут не так уже і важливі. Це, неначе епічний твір. Що скажете? Автор хотів написати про нашу історію, а мені здалося, що про сьогодення, так у се актуально! Початок і кінець вірша сподобався: Під сонцем жовтим- жовтим, У небі синім- синім... Гарна ідея!
Дуже часто, дякуючи фантазії, людина бачить у своїй коханній, чи коханому те, що хоче бачити, але після сну - "Вона була мій сон спокійний" життя продовжуеться, ми відкриваємо очі і.... або закохуємося ще дужче, або розчаровуємося. Вірш сподобався своєю щирістю і теплим подихом кохання.
Спробувала відформатувати текст і попрацювала над синтаксисом вірша, бо розділові знаки у тексті є, але вони теж заплуталися і заблудилися, як і почуття ліричного героя. Частково розумію сумні нотки вірша.
Закохався в Україну, у її ліси Закохався в її ріки, в небо, у поля. Поки жив на Україні - це не розумів, Як покинув - немов в душу камінь положив.
Коли маєш - не цінуєш і не бережеш, Як втрачаєш - вовком виєш і себе клянеш. І цілуєш, ніжно гладИш. Але це у сні, (Кого, чи що гладиш?) А проснешся - знову ходиш по чужій землі.
(Сполучник «І»краще не вживати без потреби, можна замінити на «дуже важко...»
І так важко розуміти що життя іде, А найкращі твої роки чужина візьме. І так хочеться вернутись у батьківський дім, І так страшно - в Україні став я вже чужим.
Моя ніжна, моя рідна, закохався я В твоє сонце, у твій вітер, в квіти, у луга. (рима «Я» - «луга»? )Повернуся я до тебе, хоч уже й чужим. Мені страшно що тут можу стати я своїм.
Останній рядок зовсім не зрозуміла... Чому страшно? Думаю, що страшніше бути чужим, ніж своїм!
Іванночко! Де тут негативна критика? Тут просто роздуми і відгуки на прочитане. Ніхто із читачів не написав зауваження щодо форми вірша , описок, помилок, неправильних рим, тощо. Це значить, що усе добре. А якби й було щось не так, то напишуть не критику, а дружні зауваження, поради. Краще нехай пишуть усе, ніж тільки хвалять, так буде можливість покращувати своє вміння писати.
Переклад вдався, дуже близький до першоджерела і показав усі відтінки та емоції пісні. Лише одне... не вдалося мені перший рядок проспівати, бо він має на два склади більше.