Дві правди

Потемніли на узгір’ї 
Світлі ясени. 
Посивіла на подвір’ї 
Мати восени.
Всюди слізоньки солоні,
Де нога ступа.
Йде Іванко до червоних,
А Василь - в УПА. 
Бідна мати поміж ними
Скелею стоїть.
Не вдається нині втримать 
Близнюків розліт.
Воювати за Вкраїну
Кожен щиро рад.

Взяв Іванко карабіна,

Вася - автомат.
Бідна мати молить Бога, 
До землі гнучись,
Щоб війни лихі дороги
Їхні розійшлись.
Бо дві правди забагато
На одній межі.
Хто міг думать, що близнята
Стануть, як чужі?
Гасне обрію заграва,
Зорі де-не-де.
Повернув Петро направо, 
Вася – вліво йде.
Зашуміли верболози, 
Гасне небозвід.
Мати глянути не може
Їм обом услід. 
Бо душа, немов фортеця, 
Лиш боронить біль. 
Розділити не вдається
Серденько навпіл.
З чорнобривців на узгір’ї
Стали ясени.
Посивіла у подвір’ї 
Мати восени...