Та це ж я Мартинові коментар відписала у його стилі, тому й "не мій", мені ніколи не було важко налаштовуватись на одну хвилю зі співбесідником, вловлювати вібрації його думок... Дякую, Іванку!
Жінка-рибо, донько моря, Люба посестро моя, В піднебессі неозорім Десь горить твоя зоря. Хвиля в груди б'є щосили, Очі ріже сіль морська. Ти ж плекаєш власні крила Там, де в інших – лиш луска. Хвиля піниться іскристо, Вітер хмари розганя. Щоб це море переплисти Мало буде ночі й дня. Десь ховає срібло-злато Дна морського каламуть. Звикла мертвих цілувати? Це в минулому, забудь! Знаю, в серці так солоно Від печалі й самоти. Хай мине ця ніч безсонна І згорять старі мости. Знаю, хочеш вічно жити І любов нести у світ. Відпусти несамовитість – Крила просяться в політ!
Гріюсь теплом твого серця, Дивний вогонь з-під твоїх повік... Аж до самої смерті Тільки любов - то найбільший лік, Спраглій душі - життєдайний сік Повік!
Друже Вікторе, ми всі колись починали з малого, та при уважному ставленні наших близьких, завдяки їх доброзичливим корисним порадам, ми й вдосконалюємось. Тут треба бути дуже обережним - аби наше слово не ранило і остаточно відбило бажання до писання, а стимулювало до зростання...
Пані Катерино, добру тему Ви обрали, лиш варто попрацювати ще над ритмом ( він у кожному картері різний), та римами, намагатись не допускати як от "пережить - жить" і надто частих повторень, адже наша мова така багатюща. Щасти Вам!