Настане час, "підбитий птах" воскресне І знов буде радіти з нових весен. Фантомно-вільний? Ні - душею й тілом, Думками й мріями вже вільний він є, вільний!
Вікторіє, а Ви не друкуєтесь на Поетичних Майстернях? Якщо ще ні - то там такому Поету будуть дуже раді. А ще - у мене є подруга-поетка Оксана Романів, ваші з нею інтонації у віршах перегукуються, схожа надривність...
Вікторіє, вітаю Вас на нашому сайті! Пишете дуже глибоко, надривно, самобутньо, аж дух перехоплює, видно, що Вам є що сказати цьому світові і людям... аби лишень зрозуміли... На відміну від написаного Вами "Нам нічого зовсім прикласти до ран...", я переконана, що саме ТАКУ поезію можна і потрібно прикладати до зранених душ, потребуючих зцілення. Творіть!
Вікторе, байдужість, звісно, не про тебе, а ті слова самі враз прийшли звідкілясь, колись писала щось, де був рядок "Реальність приймати - мистецтво велике...", а далі уже само полинуло після прочитання твого тексту, я ж просто записала те, що в цю мить відчувала... Шкода, що Ти не читаєш між моїми рядками...а там про любов до ближнього...
Реальність приймати – мистецтво велике... Настоянка м'яти нехай стане ліком І зцілить ненависть, що рими не має! Світ надто лукавий... Хоч крихітка раю - У кожній Людині, на денці у серця... Чому ж безупинно в життя круговерті Вітрами сум'яття розшарпуєм груди? Чом душу на шмаття роздерла облуда?...
А знаєш, мій Друже, мистецтво велике - Зцілити байдужість Любов'ю...Ось ліки!
Р.s. "Байдужість" легко можна змінити на "ненависть", остання щоправда не римується з "мій Друже"...(читай між рядками!).
Анекдот мені сподобався... актуальний він серед нашого люду... Не будьмо колодами - залишаймось "витонченими берізками, крислатими дубами, пишно-косими вербами"...кожен з власним людським обличчям, самоповагою, гідністю!
Погоджуюсь, Василю, що є різні ситуації, як і люди. Одним - зовсім не вражає їх самолюбство, коли роблять зауваження, а з іншими треба дуже делікатно ( в силу надто чутливої поетичної натури). Деякі непорозуміння варто лише "в куточку" виясняти, аби не втягувати десятки людей у протистояння "не на життя, а на смерть", та це справа вибору двох... Ось недавно один поет на цьому сайті відкрито звинуватив мене у плагіаті, та я вирішила не втягати усю чесну компанію у конфлікт, і тому майже ніхто цього на Анумо не помітив, як наслідок - жодних "таборів" не виникло (одних на мій захист, а інших зі звинуваченнями на мою адресу), надто вже непривабливо це виглядає... Тому закликаю нас усіх до взаємоповати і толерантності!
Так, мушу визнати, що на Поетичних Майстернях не кожен навіть другий з анумівцім протримався б і добу, там на вірш з чотирьох рядків можна отримати з десяток зауважень. Знаю не одного поета, достатньо вправного у віршуванні, але надто чутливого до критики, який не витримав шквалу зауваг і пішов з ПМ. Так що, любі анумівці, тут у нас ще "квіточки", тому не ображайтесь, а научайтесь - одні толерантно висловлювати свої зауваження, а інші - конструктивно на них реагувати.
Я з тобою, Оксанко, абсолютно солідарна, як щодо необхідності толерантної(!) критики (стимул до вдосконалення), так і вислуховування з іншої сторони, лише ця взаємодія дасть хороший результат - гарну поезію...
Я зрозуміла, пані Валентино, та чомусь мені згадався мій давній "П-ЧА"... Порожнеч деколи варто позбуватись, або ж наповнювати чимось добрим і світлим...
Привітне сонце світить не для тебе, Обмерзле гілля знову не заквітло, Розлоге небо, може, і не небо – Омана в висі, зовсім непомітна, Жорстокість долі ранить твою душу, Надломиш крила, прагнучи злетіти, Етюдом смутку милуватись мусиш, Черствіє серце від облуди світу... А чи не варто порожнеч позбутись???
Оксанко, ми всі різні і бачимо світ у барвах, лиш на притаманних, тут нічого злого нема, деколи суть ховається між рядками, а деколи головне навіть не слово, а енергетика, що вкладена у нього автором...тому не розпачай! А твою неповторність справді не кожен збагне, та в цім ( це щоправда не єдине) твоя привабливість!