ЗЛОБА ТУПЦЯ БЕЗГОЛОВА

ЗЛОБА ТУПЦЯ БЕЗГОЛОВА

Так злоба бігла з дикої відради,

В ясну славу до істин заяснілих,

На плечі кинув розпачі і зраду,

І сльозу сумну на очах журливих.

Все сховавши поміж дерев і брил,

Тепер життя не надійся і не жди,

Злоба для тебе не пошкодує сил,

Отямся краще скорися, відступи.

Життя мовило розважно, помовчи,

Так само далі житиму я знову,

А ти злоба хоч стогни, а хоч кричи,

Для мене ти, лиш тупця безголова.

Бо для мене Бог явить ласку скору,

Як узнає про твою пусту страхіть,

І згинеш ти, без слави, без опору,

Бо ти злоба! вся в досаді будеш гнить.