ГОРДІТЬСЯ ДІТИ, ГОРДІТЬСЯ ВНУКИ

ГОРДІТЬСЯ ДІТИ, ГОРДІТЬСЯ ВНУКИ

Суть правдиву в негоду і стужу,

Серцем зігрівавши я скільки літ,

Ніс розквітлу людям не байдужу,

Як мрію- квітку, щоб спасати світ.

Душа в ході втомилася чекати,

Кого би нею так радо осінить,

Хотіла руку кожному подати

І біду по суті скору припинить.

Яка завжди від вельмож підкупу,

Хмільна свавіллям цвітінь міняє,

Загнавши правду у стан розпуки,

Суть розбещену на гріх скупляє.

Кричати б треба, та немає слів,

Мовчить душа і віра захолола,

У очах вельмож я оманний слід,

Бо суть на право сію доокола.

Ні блискавка, ні спалахи проміння,

Зухвале зло у просвіт не вернуть,

В рабстві підкупу,в слові оніміння,

Честь і совість до Бога не несуть.

А я несу! суть правдиву у життя,

Всю розквітлу допоки силу маю,

Наче квітку від душевного чуття,

Бо неньку рідну над усе кохаю .

Гордіться діти, гордіться внуки,

Що був таким як МАТИ нарекла,

Це вона в часи страждань і муки,

Мене з любов’ю задля вас вела.