На сонці золотому квітка грілась, Сліпуче сяйво вбираючи собі. А з боку у тіні, сова томилась, Вся стривожена сиділа на вербі.
Масивний трон на вищому горбочку, Гриб одинокий, ще з ночі захопив, Соловей співун, всівшись на дубочку, Все що бачив, своїм співом полонив.
Раптом вітер, тут злітає дзвін несе, До церкви, наче кличе, йдіть моліться. Хто в біді, Господь заступиться, спасе. Люд піде, чи ні, мабуть побоїться?.
На сонці золотому квітка грілась, Сліпуче сяйво вбираючи собі, З боку по стежі, люди йшли молились, Їх молінь була, за днину без журби.
Люди , були покарані у Велику ВІтчизняну за те , що мало молилися , а портрети були тільки Сталіна..... Тож тема вірша , п. Іване, зворушлива і повертає люд до моралі......
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
