Сидиш собі, як глядач в житейськім вирі, Маєш розум, душу що куняє з болем. Снагу чекаєш, свої пориви щирі І хмарку ту, що летить над рідним полем.
Дощу ні краплі, так боляче дивитись, Чи спиниться, чи зросить луки, сад і гай. Пішла вона, полю іншому клонитись. А ти, сиди собі дивись на небокрай.
У тихім затінку, між квітів і між трав, Ні щирого чуття, лиш погляд у журбі, Похмуру злість свою до хмари посилав, Зневагу до хмарин тримаючи в собі.
У густих житах, там на чужому полю, Чистий запах лагідних дощів цілющих. Там цвітінь і колос там, налитий вволю, Від любові і труда, для днів грядущих.
В пишноті тій, глядач просвіту немає, В житейськім вирі під куполом блакиті. Хмарку збоку, тихенько виглядає, Коли ж вона поллє сад, поля і квіти.?
п. Наталя повністю з вами згоден. але глядачів у нас хватає. щиро вам дякую
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
