Про неї мріють у журбі, До неї тягнуться руками. Весь час тягають на горбі, Тяжку торбину із роками. Але на присмерку життя, Відчують, що не те носили. Твоя земля без майбуття, Що стала матір’ю застила. Лише осталась тишина, Вітрами кинута за обрій. Там вир всю тишу поглина, Який в гніву стає хоробрий. Коли гнобили землю цю, На пік свавільний він метнувся. Свою святиню скинув всю, Про неньку матінку забувся. Так тяжко мертвим впасти міг, Він знов на горі виживає, Біду узрів – перестеріг, Пішов без крил, тепер літає. Його торбина на спині, Змогла всі виші подолати. Зібравши горе по землі, Щоб зверху бідність годувати.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")