На шляху до краю рідного свого, Лише травиця шепче з вітерцем. Немає край - ані розквіту того, Немає в нього, й мови під крильцем. Життя між небесами і землею, У тінь пішло посіявши пострах. У тиші дише, з вірою своєю, Без зору й слуху, на ясний посад. Розбилося об вітер, без опертя, Як правило ховаючись у тінь. Немов тут орди ходять з пересердя, Для глуму і ганебних перемін. Давно кіннота тут, усе б змісила , Здаля лункі, звучали б копита. На край такі закони опустили, Що в нього доля стала не свята. Тепер не діють тут права природи, Цвітінь веде закони до нужди. Життя людське, у тьмі шукає броди, Щоб промінь світла, вийшов із біди.
Правда ваша: " ...В законів доля стала не свята..." Гірчать закони "беззаконням", Люди жахаються від них, Бо верховодить там неправда Чи ж дочекаємось " святих"?...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
