ЦВІТІНЬ ВЕДЕ ЗАКОНИ ДО НУЖДИ

ЦВІТІНЬ ВЕДЕ ЗАКОНИ ДО НУЖДИ

На шляху до краю рідного свого,
Лише травиця шепче з вітерцем.
Немає край -  ані розквіту того,
Немає в нього, й мови під крильцем.
 
Життя між небесами і землею,
У тінь пішло посіявши пострах.
У тиші дише, з вірою своєю,
Без зору й слуху, на ясний посад.
 
Розбилося об вітер, без опертя,
Як правило ховаючись у тінь.
Немов тут орди ходять з пересердя,
Для глуму і ганебних перемін.
 
Давно кіннота тут, усе б змісила ,
Здаля лункі, звучали б копита.
На край такі закони опустили,
Що в нього доля стала не свята.
 
Тепер не діють тут права природи,
Цвітінь веде закони до нужди.
Життя людське, у тьмі шукає броди,
Щоб промінь світла, вийшов із біди.