Ця скорбна путь повільно коливалась, У млявій тьмі, крізь кручі, та яруги. На схилах, та причалах спотикалась І знову йшла у мерехтливі смуги. Ішла ліском прозорості не мала, Як грянула луна, вклонилась Богу. За лісом у путі - ходу зламала, За мить пішла, змінивши крок і ногу. І важність дум розгадану в дорозі, Від таїнства навколо і повсюди, Ходу живу підвищена в тривозі, Для неї буде так, як скажуть люди. Від слів душевних гомони вагомі, На лузі у травиці - до світання. Свою скорботу скинула в огроми Ця путь пішла до люду без вагання. Торкаючись землі на довгі далі, Свого життя мандрівного начало. Кругом раділа в щасті зацвітала Отак дитинство у путі й минало.
У кожного своя життєва стежина. І хочеться, щоб вона була світлою і гладкою, та часом буває вона звивистою і тернистою. Всіляке доводиться пережити. Світле і оптимістичне закінчення у Вашого вірша.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Дякую за вірш
