БЕЗ СЛІВ ВИМОВУ НЕ ГОВОРЯТЬ

БЕЗ СЛІВ, ВИМОВУ НЕ ГОВОРЯТЬ

Від нудьги у душі і думка никне,

Ні посміху, ні слів, немає мови.

У тиші в неї гомін ледве скрикне,

Без подиху, без вищої покрови.

Ніщо змінить вона уже не в силах,

На вислів думний, думу не відтворить.

Мовчань панує на словах лінивих,

Яка без слів, вимову не говорить.

Їй віриться, що близько є десь мова,

Що має спів, якому небо плеще.

Вона тече з віків, як хвиль Дніпрова,

Яка повторює, що мова є ще.

Від слів своїх, що родом з України,

Від дум святих, велична і спокійна.

Кругом луна, як співи солов’їні,

Якщо у музі й ліра гармонійна.