ДУШІ ЩО ГНИЛИ В СТИХІЇ

ДУШІ ЩО ГНИЛИ В СТИХІЇ
 
Можливо ви зілля наїлись рясного,
Розбещений розум хотіли поправить.
Вітрило химер розгорнули для нього,
Так хочете думу в задусі прославить.
 
Схилили мороку в низькому поклоні,
Неначе напитись святої водиці.
Чи зійде полуда оманна в полоні,
Щоб видиво світле відкрило зірниці.
 
Яка ж то принада над вами вітає,
Де грішне прелюте у зорі прикуте.
Дорогу на кручі в химерах кидає,
Щоб суще для люду завести в забуте.
 
Закривши майбутнє, щоб віра насподі,
Лежала без думи, без волі й надії.
У серці людському згоріла в незгоді,
Тамуючи сльози закривши повії.
 
Тож плачте ви самі, забудьте спокусу,
Схиліться до низу в низькому поклоні.
Прощення шукайте живицю від струсу,
На лоні втираючи сльози солоні.
 
Аж доки в тривожній людській веремії,
Наповнена сонцем засяє довіра.
Поверне вам душі, що гнили в стихії,
Щоб скресла на діло надія і віра.