Удвох

Тебе забути? Ні... І втратити, - не можу...

Метеоритами димляться дні. 

Все має бути ще. Вітри гудуть тривожні,

І привокзальні мерехтять вогні. 

Літа, а не вогні.  І що перечекаєш...

Своє життя, барвисте і круте?

У нім, отам, на дні, -  палка твоя рука є

Й терпляче серце ніжне золоте

Гіркий вогонь очей, скуйовджене волосся,

Мовчання, - аж гаряче крізь роки. 

Усе збулося, все.  Уже давно збулося. 

Із мрій брело у стрічу. Навпрошки. 

А вічність підступає, леденить обличчя...

У шелесті трави, у блискоті зірок

Уже тоді, 

навік, 

не втрачені й найближчі, -

Крізь відстані доріг

Полетимо удвох.

22 серпня 2021

© Тамара Ганенко