Тебе забути? Ні... І втратити, - не можу...
Метеоритами димляться дні.
Все має бути ще. Вітри гудуть тривожні,
І привокзальні мерехтять вогні.
Літа, а не вогні. І що перечекаєш...
Своє життя, барвисте і круте?
У нім, отам, на дні, - палка твоя рука є
Й терпляче серце ніжне золоте
Гіркий вогонь очей, скуйовджене волосся,
Мовчання, - аж гаряче крізь роки.
Усе збулося, все. Уже давно збулося.
Із мрій брело у стрічу. Навпрошки.
А вічність підступає, леденить обличчя...
У шелесті трави, у блискоті зірок
Уже тоді,
навік,
не втрачені й найближчі, -
Крізь відстані доріг
Полетимо удвох.
22 серпня 2021
© Тамара Ганенко
| 
у Вас 
0
