Світ звуків, кольорів, брехні; стоять поштиво
один до одного обличчям вдвох; блищить,
дзвенить в повітрі, де рука його грайливо
недужа промайне; вона чимдуж мовчить,
всміхаючись, вона не помічає, війки
згорнувши, ясну кров з натертого свого
плеча; на нім лежить знайома вже злодійка
-- блискуча булава в важкій руці його,
на неї тисне все; іще не набридає
чинити оіпр? Ти впадеш. Але всякчас
всміхається, бо блиск лиш помічає,
те злото булави, сапфіри та алмаз,
їм посміхається, йому супутно з ними,
ледь видних стріл рої летять обабіч них,
щоб унизу могли розмовами палкими
просвітлюватись ми про честь, любов і гріх.
|