Повернись, коханий, я благаю!
На колінах я перед тобой стою.
Без тебе – не живу, лиш проживаю,
Але любов не можу вбить свою.
Вже третій місяць я не бачу світло,
Вже третій місяць я ридаю уві сні…
Та й іншим стало дуже вже помітно,
Що ти один назавжди весь в мені.
І жить не хочу я, коли тебе немає,
Безглузді стали всі чужі слова,
Людей навколо я не помічаю,
Але любов… вона ж іще жива.
Вона жила, живе і буде жити!
Вона не скаже нам з тобою прощавай,
І не дозволить інших полюбити,
Бо зрада перейде тоді за край…
Давай почнемо знову все спочатку!
Ми зможемо поріг цей перейти!
А про сварки і сльози навіть згадку
Я не дозволю у життя нове внести.
Невже ти більше не любиш? – Я не вірю!
А як забув – то знову все згадай:
Як приїжджав до мене ти у Київ,
І як були удвох – навколо бачив рай.
Не відмовляй мені – тебе я прошу!
А як відмовиш – то назавжди вб’єш,
І жити назавжди я перехочу,
І ти мене ніколи не знайдеш…
у Вас 
0
