Моє ти

Палець.

У цей момент   мені хочеться узяти тебе за вказівний палець. Всією рукою як у дитинстві. І так безтурботно дивитися в нікуди. І ти дихаєш моїми парфумами. І все хочеться поглянути на твої бліді губи і трохи хворі очі. Вони чисті. Як крик немовляти.

Зірка.

Лежимо на маленькому ліжечку. Навколо кружляє свіжість і скрипучий холод. Кінчики носиків стирчать з-під великої синьої ковдри у білу зірку. Ти близько до мене, настільки, що здається я тебе ніколи до цього не бачила. Твої радісні і неймовірно добрі очі. Вони не обдурять. Дитяча кудлата голівка. І тепло рук, що обіймають мене. Ти не відпустиш. Не даси мені впасти з цих намальованих планет з п'ятьма кутами.

Плитка чорного шоколаду. Я завжди забуваю запитати чи любиш ти його. Але ми жуємо його як хліб, не розрізняючи смаку і гіркоти. І мені добре спостерігати, як твоя рука повільно пробирається крізь всю ковдру, через мій скалічений шрамом живіт і показуєш, тикаючи пальцем, на маленьку зірочку, що горить на стелі. Небо відкрите для нас.

Облизуємо пальці.

Автобус.

Помаранчеве світло. Воно зазирає у вікна і пробирається через них у салон автобусу. Свіжий вітер б’є в обличчя. Але це не викликає відразу чи якусь незручність. Тепло і приємно відчувати, що ти поруч. Дивишся у свій мобільний і щось тихо розповідаєш. Старий автобус часом поскрипує, ніби нагадуючи, що ми тут не одні.., що хтось може почути наші дивні, для інших,  мрії. Я показую тобі на великий кущ за вікном, що швидко зникає десь позаду. Ти не дивишся… Я це знаю.  Але зараз мені просто добре. Я чую музику…

Довга дорога у місто, про яке ти так мрієш. Ми тут чужі, але нам ні трохи це не заважає.

Скоро пройдусь по мосту.