На небі – жодної хмарини,
А в лісі скрізь - скрипучий сніг.
Так захотілося... малини...
Малини й меду! У барліг
Свій затишний залізти
І тишком-нишком від усіх,
Прицьмокуючи їсти!
Прийде в барліг сонливий татко,
Він (розбуджений) не в дусі,
Й мене-маленьке ведмежатко-
Лясне лапою по вусі:
Чому ж я з братом не ділюся?
А братик спить і смокче лапу.
Я, не приховуючи, злюся:
„Це що ж, по твоєму, я тату,
Маю медом поділиться?
Я ж не прошу оце кудлате,
Якому тут так смачно спиться,
Дати лапу посмоктати!”
Тато щиро засміється
І розбудить сміхом маму.
Мамі гарно позіхнеться,
І вона до гурту стане,
Мене лизне в те саме вухо,
Що від тата прочухана
Отримало і трішки спухло.
Моя ведмедиця кохана!
Тато скаже: „Не годиться
Так зимою нам гуляти”.
Я з розбігу в купу листя
Скочу й буду чемно спати.
Засну, мабудь, вже за хвилину
І побачу в довгім сні
Свій барліг, свою родину-
Те, що дороге мені!
Другие материалы по теме
| 
у Вас 
0
