І випаде дощ. І сльози уже будуть зайвими... І небо очима моїми печально погляне згори на стомлений світ. І мрії пташиними зграями кудись полетять, лишивши прощальне "курли"...
І випаде сніг. І холод заповнить прогалини між нашими душами, богом, полонить надії і сни... А ми, як усі, чекати провіщення станемо... В самотності кожен. В самотності... Аж до весни...
Муз, К@труся, в тебе - туз! (Щиро зізнаюся, дівчата, що від Софіє вперше почув про його існування.) Правда, Катерино, якийсь він самотній, хоча і цією самотністю надихає на великі звершення.... Мабуть, ти так поспішно поспішаєш, що про нього частенько забуваєш.
Катрусю, до весни сже рукою подати. От буде твоє День народження, а потім і всна через місяць. Дочекаємось весни, дочекаємось. І настрій у тебе зміниться! Дивись, давно не писала, а тут такий вірш - сумний і гарний. Але ж закінчується із надією, правда?
В 2007 році мій поетичний первісток вилив в світ цілий "Океан блакитного суму". Отже, за Вашою логікою, Катю, у мене буде цілих два(океани) великої радості. Тоді один з них розділю з анумівцями (і здається це вже почалося).
Так, справді... Аж до весни... "Високо" написано, глибоке осмислення вірша далось не відразу. Відмінно.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
