* * *
Смеркалось швидко.
Ми в саду стояли.
Важке гілля схилялось до землі.
І раптом з неба срібні зорі впали
Й розтанули над обрієм у млі. Ти зойкнула й рукою показала
Вже не на зорі, а на їх сліди.
Ми довго і захоплено мовчали.
А потім в небі, звідки зорі впали,
З’явилися іскринки молоді… На все свій час: світить, згоріть і впасти.
Життя – це мить між зоряних заграв.
…Стояла ніч.
Цвіли барвисті айстри,
Їх світ чарівний створював нам настрій,
І я тебе так палко цілував. * * *
Ах, яка сьогодні ти красива
У вечірній сукні голубій!
Мабуть, тому якось особливо
Прийняла ти подарунок мій.
Ритуал це майже традиційний,
А сьогодні диво відбулось:
Я тебе відчув в своїх обіймах
Мов казкове, незвичайне щось. Ти в цім платті стала донна, пані,
Герцогиня з лицарських часів.
Дама серця перша і остання,
Та, яку колись я підкорив. Підкорив і знову підкоряю,
Хоч ніколи титулів не мав…
Головне, що я тебе кохаю,
Як ніхто у світі не кохав.
| 
у Вас 
0
