ДОСИТЬ В ПЕКЛО ЗАЗИРАТИ

ДОСИТЬ В ПЕКЛО ЗАЗИРАТИ

Ми як завжди у спразі неприродній,

Свою мовчань вплітаєм в голосіння,

 З мук рвемось, до спокійної безодні,

Шукать життю похилого везіння.

Так нізащо програвши гру одчайну,

Ми навчились мовчки повзати назад,

Туди, сюди ходьбу безперестану,

До звитяг готуєм вдягнені в шарлат.

Страх зчорнілий в похмурій веремії,

Стрімголов несем на висохлих руках,

Стократ навпіл розірвані в надії ,

На вільну єдність ми ходимо не так.

З привичним гнітом вперті до нестями,

Завзять на хвилях зловісного тепла ,

Кладемо в суть змертвілими речами,

Щоб вона для нас сонливою була.

Здається досить в пекло зазирати,

Щоб знов узріть розпечене ведіння,

Пора суцвіть до єдності збирати,

На спільне по життєве розуміння.