Поет і далі може пристрасно писати вірші під п’яне натхнення, не бачити в поезії нікого, окрім себе, часом навіть (о, Боже!) писати вірші з присвятами конкретним людям, поети можуть залишатися тендітними й навіть трішки наївними, але це не змінює самої сутнісної тенденції – поезія стає іншою, «Я» зникає з її координат.
Яке місце поезії в сучасній вітчизняній читацькій культурі? Вже тривіальною стала теза про суттєву деградацію читацької культури в Україні загалом. Справді, дані моніторингу Інституту соціології НАН України свідчать, що на статистично значущому рівні між 1994 та 2012 роками частка читачів художн
... Читати далі
Не били лежачих лицарі, Скріпляли мечами двобій. Вирувала душа під зірницями Від волання і від волінь. Але в останнім подиху Не падав слабкий без меча, З честю ішов переможений А ворог у бік відступав. Нині – дебелі воїни Мирного бють на землі. Заморожені та озброєні, З думкою, - що на коні. Ні, без думок, безголові, З воланнями до самоти, Прагнуть насильства і крові, Так їх навчили кати. Не знають, що в жатви пору впадуть у багно гливке Світитиме місяць повний, А Бог не підведе очей. Глупота у людей безталанна, Забирає з душі почуття. Схаменіться, уже світання, Змийте лице з гріха. Щоби в степу між полином , На рідній своїй землі, Ти міг навчити сина Захищатися від ворогів.
Вже своєю першою книгою поезій «Та жінка, що навпроти у вікні» 2012 року обдарована і самобутня поетеса з селища Перегінська на Рожнятівщині – чарівного куточка над невеличкою гірською річечкою Радовою – Наталя Данилюк заявила: у поетичному просторі Прикарпаття засвітилося нове ім’я. А її чергова збірка «Кульбабова віхола», яка недавно побачила світ в одному з хмельницьких видавництв і постала на суд читачів у світлиці газети «Галичини» в Івано-Франківську, у цьому ще вагоміше переконала.
Поезії Наталі Данилюк пахнуть свіжістю; образи – яскраві і теплі, а лірична героїня – залюблена і красива жінка, яка і бачить світ довкола, і спілкується з ним лише серцем... Читати далі
19 жовтня 2013 року о 14:00 біля приміщення камерної сцени імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбудеться урочисте відкриття бронзового монумента видатному майстру режисури, народному артисту України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка, професору Сергію Володимировичу Данченку.
Пам’ятник створено авторським колективом у складі відомих скульпторів Володимира та Олексія Чепеликів за фінансової підтримки мецената Юрія Коптєва. Скульптура відлита на Київському творчо-виробничому комбінаті «Художник» Національної спілки художників України.
Ініціатором створення пам’ятника став генеральний директор Національного театру імені Івана Франка, народний артист України Михайло Захаревич. Скульптура Сергія Данченка буде розташована біля входу на камерну сцену, якій присвоєно його ім’я... Читати далі
ПІЗНАВАТИ ЖІНОК — це як відкривати незвідані планети, з їхніми різними захоплюючими плоть і дух еротичними формами, грати на них, як на музичних інструментах, входити в цей світ задоволень, зливатись з ним. Та не вдовільнять мене мандри квітучими полями людських доль і збирання гербарію з розбитих жіночих сердець. Бо мій світ — не обмежити стеблами багатосерцевого цвіту Діцентри, якій, як і мені, потрібен простір, щоб розмістити свої почуття. Мені потрібне зоряне небо, його галак¬тики. Я розселив би по них свою душу і втілив би в безлічі чарівних світів, мені потрібен цей Всесвіт... А тут, на Землі, я майструю до нього сходи в душі із віршів. І в цьому земному прообразі раю я знайшов ту кохану, яку не покину, бо без неї втрачу забагато себе. Певно, з-за таких, як вона, сотворив Бог космопростори, щоб будували ми в них свої безпечні орбіти для кришталево чистих планет кохань в галактиках своїх почуттів раю прийдешнього... Посміюсь із дріб’я
... Читати далі
