Гали́на Свири́дівна Бері́зка (Бро́вченко) (*17 вересня 1920, Могильне) — українська поетеса.
Грице́нко Мико́ла Іва́нович (*17 вересня 1938 року. Ровеньки, Луганська область) — український журналіст у Сумах, поет. Член Національної спілки журналістів України. Творчий псевдонім — Микола Тиницький.
Інтимна лірика
* * *
Прослав себе, прослав мене,
Моя любове рання,
Хай день мине і ніч мине,
Хай ти ще не остання…
Нехай другі поміж квіток
Лоскочуться грайливо,
А ти залишишся ковтком
Довіку незрадливим.
Від тебе — все, і — всі, і — вся…
Найперша моя рано,
Ти силу маєш воскресать
В черешневім тумані.
Тебе в собі прибережу... Читати далі
Григорій Панфілович Косяченко (29 (16) вересня 1903, с. Черняхівка, нині Яготинський район, Київська область — 11 лютого 1935, Київ) — український поет доби Розстріляного відродження.
Із творчості
А за селом стоїть смуглява тиша,
До серця приколола сірий біль.
І по борознах кров’ю вже не пише
Лунав спів оскаженілий біль.
Не так давно тут ранили гармати,
і крицею точився кулемет,
А вороги далеким шляхом – в коло...
І тільки з рани просюрчала кров.
Упав до ніг знесилений вже голос..,
Ах! про минуле згадую я знов !..
І освітив криваві пальці місяць...
– О, скільки вже було тут боїв?
Чи скоро землю з кров’я перемішать,
І над болотом звисне не туман, а гнів? ... Читати далі
Олекса́ндр Іва́нович Абліцо́в (*15 вересня 1948, Новоукраїнка Куйбишевського району Запорізької області) — український поет, перекладач, журналіст. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України.
Вірш
* * *
На мить посмів
із Богом стати поруч...
О, Господи, прости –
Благослови
Це слово;
Душу,
сумнівами хвору,
Зціли
весняним голосом трави. ... Читати далі
Масляк Володимир Іванович (* 14 вересня 1859, с. Сарники (Сернки[2]) Середні (тепер с. Діброва, Рогатинського району, Івано-Франківської області) — †15 липня 1924, Львів) — український письменник, поет, перекладач, критик, журналіст. Батько українського поета, перекладача Масляка Степана-Юрія.
Уривки поезій
серце рветься,
Мов птиця к сонцю в полудень;
Воно на труд великий преться:
Для люду нести слів огень.
Мене вже доля посвятила,
Щоб я за люд мій щиро став;
Щоби я тьму, цей люд прикрившу,
Зірвати світлом помагав
Ой коби-то де дістати
Тих крилець сокола,
Облетів би світ широкий,
Земленьку довкола…
Назбирав би сонця лучів,
Блиску самоцвіту
На обнову тим хатинам,
Що в туман сповиті.
Поспитав би, чи є в світі
Де такеє море,
Щоб водиця, з нього
... Читати далі
