Діоні́сій (Дени́с) Фе́дорович Бонко́вський (* 16 квітня 1816, Вороновиця, нині селище міського типу Вінницького району Вінницької області України — † 30 серпня 1881, Богуслав, нині один із районних центрів Київської області) — український поет, композитор, перекладач (в літературі зустрічаються також транскрипції його прізвища Боньковський та Баньковський).
Ось один з дуже відомих творів
ГАНДЗЯ
Оригінальний текст Дениса Бонковського
Чи є в свiтi молодиця, Як та Гандзя бiлолиця? Ой скажiте, добpi люди, Що зi мною тепеp буде?
Гарвасю́к' Васи́ль Ю́рійович * 1938, с. Видинів Снятинського району Івано-Франківської області — український поет, прозаїк. Член Національної спілки письменників України з 1988 р
Позії можна почитати на цьому сайті
-=------------------------------------------
Василь Григорович Дрозд (літературний псевдонім Дроваг; нар. 15 квітня 1940, с. Нагоряни Заліщицького району Тернопільської області) — пом. 25 січня 2014, м. Заліщики Тернопільської області) — український поет, письменник, історик, краєзнавець, громадський діяч. Член НСЖУ (Національна спілка журналістів України) (2001) та член НСКУ (Національна спілка краєзнавців України) (2013) .
Уривки з творчості
Червоне й чорне вишиття, Літа веселі і тривожні. У них прожите все життя У віршах прочитати можна…
----------------------=----
Та схаменіться, б’ють уже литаври: Руйнують світ прекрасний навкруги Зажерливі двоно
... Читати далі
Бригине́ць Олекса́ндр Миха́йлович (нар. 14 квітня 1962, Київ) — український політик, народний депутат України, поет, прозаїк та журналіст. Голова постійної комісії Київської міської ради з питань культури та туризму. Президент Мистецької агенції «Територія А».
Гердан (Заклинська) Олена (*14 квітня 1916) — українська поетеса, художниця, хореограф.
Один з уривків творчості
«Доля»: (…) Хто легше, хто важче одержав ярмо І двигає, дужає сам. У кого є друг, в того щастя і горе На двох: хто з відважних напасника зборе, Здобуде признання геройських чеснот. Як доля ласкава, тихенько пливуть Життя непрозорі роки… Всю силу відчує і владу пророка Лиш той, кому доля не дала, жорстока, Ні світла, ні щастя, лиш «духа печать».
Ю́рій Іва́нович Ковалі́в (13 квітня 1949, Біла Церква) — український поет, критик, літературознавець, педагог. Доктор філологічних наук (1995). Професор (1998). Лауреат Шевченківської премії (1996).
Ні́на Па́влівна Бага́та (Мару́щенко) (*12 квітня 1943, Високе — поетеса.
Один з віршів
З НАМИ УКРАЇНА
Як свічка, грудень тихо догорів, Димок згубився в ароматі хвої. Нова дорога довжиною в рік Пружиниться незайманим сувоєм. Та скоро по розгорнутій, по ній Покотиться життєва колісниця. Десь там на віражах і крутизні Себе і нас попробує на міцність. Не скрізь асфальт проляже.Пилюга На нас чатує, терни на обніжку, Та ми повинні встоять на ногах Й нізащо з рук не випустити віжки. Нехай трясе і вітер хай дзвенить -Ми волю не розвієм по зернині! Ми будем пам'ятати кожну мить, Що з нами -Україна.
----=--------------------------------------------
Вавровий Юхим Андрійович (справжнє прізвище — Виливчук; 31 березня (12 квітня) 1890, с. Попівці, нині Кременецького району Тернопільської області — 3 грудня 1970, с. Новий Кокорів, то
... Читати далі
Бора Богдан (справжнє ім’я — Борис Шкандрій; *11 квітня 1920, с. Павелче (тепер Павлівка Тисменицький район — †20 серпня 1997, Лідс, Англія) — український поет, педагог, журналіст, громадський і культурний діяч. Учасник визвольних боїв 1940-х pp. у складі дивізії «Галичина».
Одна з поезій
Заспів
Не дивуйсь, що ця пісня журлива, Наче шелест вечірніх трепет. Мене мати напевно родила, Коли в плавнях шумів очерет.
А, можливо, купавши в любистку, Мати в смутку співала пісні І встеляла журбою колиску, Коли зорі цвіли в далині.
А, можливо, той місяць, що в ночі Заглядав у колиску з вікна, Влився тугою в серце і в очі І тепер кожна пісня сумна. <
... Читати далі
Григо́рій Іва́нович Була́х (* 10 квітня 1938, село Піски Лохвицького району Полтавської області) — поет, перекладач, прозаїк, майстер художнього слова, Народний артист України.
Один з творів
Батькова сорочка
Шепотіла казку нам в дитинстві мати, Як садив дубочка батько біля хати, Як вона плекала теплою сльозою, І як ріс дубочок з кожною весною.
Як, було, жахалась мати серед ночі, Як вона до ранку не стуляла очі. Сяде край віконця, вигляда та слуха, Бо, здається, батько в шибочку постука.
Там, десь за Сибіром, кажуть, сходить сонце... Листячко із дуба стукає в віконце, А за сонцем вітер несе хмару сіру, Один тільки батько не верта з Сибіру.
Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку, Одягну на тебе батькову сорочку, Ту, що вишивала моя рідна мати, Ту, що не прийшлося батькові вдягати.
