Володи́мир Дми́трович Буря́к (Селіванов) (*7 квітня 1944, Дніпродзержинськ — 16 січня 2011, Запоріжжя) — український поет, прозаїк, літературознавець. Доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики Дніпропетровського національного університету. Директор Інституту журналістики та масової комунікації Запорізького Класичного приватного університету.

Один із віршів

«Тихо в ескізі слов’янської ночі.
Мудрі жінки на повалених вербах
чоловіків вчать архетипам кохання.
Місяць на днищі човна відбілює музейні сорочки і спідниці.
І так хочеться невимовного щастя –
напівмисок цілунку, соняшниковість утомлених персів…
Все умовне.
Якби Ви це знали – защібка б світу закрилась щільніше,
затулила б тумани зневіри
і тіла чоловічі пахли б свіжою вівсяною затіркою античних степів,
завологою мрій про неповторність кохання,
молоком і любистком стереотипів,
сльозою рано втрачених творчості лі ... Читати далі

Євдокі́я Іва́нівна Антоню́к (по чоловікові — Гаврищу́к; * 6 квітня 1944, село Чорнокозинці, нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) — українська поетеса, музейник. Заслужений працівник культури України (2010).

Одна з поезій

Серце б'ється й тріпоче в грудях,
Наче спіймана в стрісі пташина...
До села я долаю свій шлях,
Де живе ще найближча родина!
Рідні доли й горби зеленіють,
Кличуть пішки пройти їх простори!
Я лечу - мої крила міцніють,
Коли бачу святі Медобори.
Через Смотрич, Жванчик аж за Збруч
Зринаю на хвилях солодкої мрії -
Сон цей ловлю одна голіруч,
Щоб прокинутись в тітки Марії!
Зійду за селом, на фільварку.
Трактори. Сохне свіже на току зерно!
Сивий замок вітаю, столітню арку -
З огруду легко збіжу в село!
В сонячну з квітів й зарінків долину,
З лісистих гір на берегах Збруча -
Вітаю в здоров'ї кожну родину: ... Читати далі

ТОДІ І ТЕПЕР!

http://www.uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mova-za-400-rokiv-perezhyla-134-zaborony/?utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20150402

Микола Пилипович Голей (5 квітня 1939, Бонарівка) — український поет, громадський діяч.

Із творчості

**************

Я з тобою не прощаюсь
Моя мила Бонарівко.
Я до тебе повертаюсь
Хоч на серці гірко.
Всі стежини, всі доріжки
Не забуду я ніколи.
Як я босими ногами
Бігав там до школи.
Народився «під Беріжком»,
Так місцевість називали,
Чи то з Вуки, чи то з Горба
Разом всіх депортували.
Бонарівка. Бонарівко.
У снах тебе бачу.
Бонарівко, Бонарівко,
Згадаю й заплачу.

-----------------------------------------------=-------------

Валенти́на Іва́нівна Давиде́нко (Осипе́ць) (*5 квітня 1955, Леськи) — українська поетеса, перекладач, журналіст, художник. Заслужений журналіст України (1998).

Одна з поезій , яка стала піснею

Хто запалює там ліхтарі,
Крапа світлом на темне вікно,
Наче тоншим за ... Читати далі

Леоні́д Ники́форович Го́рлач (Ковале́нко) (*4 квітня 1941, Ріпки) — український поет. Лауреат Шевченківської премії 2013 року за збірку поезій «Знак розбитого ярма».

Одна з поезій що стала піснею

Мамине вікно

Усе, що нами пройдено-прожито,
Ми беремо в дорогу на добро.
І пахне нам степами рідне жито,
І б'є у згадки хвилями Дніпро.

Приспів:
Хто в мандрах побував,
Той добре знає,
Що іншого нам щастя не дано,
Коли на схилі серце зігріває
Найближча зірка - мамине вікно.

Де б не були - у рідний край вертаєм,
З дитинства дуже марячи крилом.
І вічно ми до серця пригортаєм
Жита, жита під маминим вікном.

Приспів.

Усе, що нами пройдено-прожито,
Ми беремо в дорогу на добро.
І пахне нам степами рідне жито,
І б'є у згадки хвилями Дніпро.

Приспів.

----------------------------------------- ... Читати далі

Гумецький Модест (3 квітня 1842, с. Токарня Сяніцького повіту, тепер Польща — 9 грудня 1899, с. Ріпник, Сяніцького повіту) — лікар і поет.

--------------------------

Зві́рик Анато́лій Петро́вич * 1937, хутір Скалопіль, Вінницька область — український поет, прозаїк, сатирик, публіцист. Член Національної спілки письменників України (з 1967 р.).

---------------------------------

Калю́жна Галина Михайлівна (3 квітня 1958, м. Біла Церква — 17 березня 2011, Київ) — українська поетеса. Член Національної спілки письменників України з 1999 року.

Один із творів

Вечірнє небо догора.
І сум огорне...
Триває гра, одвічна гра
У біле й чорне.
Та несподівано зника
Останній промінь -
І розділяється ріка
На біле й чорне.

Стихія ночі на межі
Ріки і неба -
Мене запрошує любов
Пливти до тебе.
Вона в обійми забере,
Немов у човен...
... Читати далі

Дани́ло Іва́нович Кулиня́к (*2 квітня 1948, Старий Кропивник Дрогобицької — тепер Львівської області) — український поет, прозаїк, журналіст, публіцист, історик і еколог.

З творчості поета

З 25 до 29 квітня 1986 р. (під час ядерного вибуху реактора на ЧАЕС) був у відрядженні на Чорнобильщині.

СЕЛО ЗГОРІЛО…

Село згоріло у вогненнім вирі.
На місці хат лиш димарі стримлять.
Злетіла й церква полум’ям у вирій Тоді, коли із вирію летять.
Велична, древня Воскресенська церква,
Яка село вінчала Товстий Ліс.
Коли побачив вперше — серце стерпло:
Завершена краса! Була. Колись.
Через десятиліт по катастрофі Вона згоріла, як згорає птах..
Лиш «саркофаг» стримить, немов Голгофа Полісся, що на атомних хрестах, її ж нема, згоріла. Відлетіла…
Залишилась від неї тільки тінь Запечена, та згарище зчорніле,
Та даху металеві мертві крила —
Як докір для майбутніх поколінь.
Оц ... Читати далі