Тама́ра Опана́сівна Коломі́єць (* 9 квітня 1935, місто Корсунь, нині Корсунь-Шевченківський Черкаської області) — українська поетеса, перекладач. Член Національної спілки письменників України (від 1956 року).
Із творчості
СТОЇТЬ НОВИЙ БУДИНОК
Я по вулиці іду, Я співаю на ходу, І підспівують дерева За парканом у саду. І вусатий садівник, Що вставати рано звик, Щось веселе замугикав, Поливаючи квітник. Підмугикує вода, На листочках осіда, А проміння у краплинах Світлу райдугу гойда. Я по вулиці іду, Я співаю на ходу, І усе-усе довкола Вторить пісні до ладу. Стоїть новий будинок. До нього — сто стежинок. А в ньому — сто доріжок. Там тупця двісті ніжок. Там сотня голосочків, Дзвінкіших від дзвіночків. Там всілись на полиці Ведмеді і лисиці. Там крейсер у куточку Пливе по килимочк
... Читати далі
Тене́та Бори́с (справжнє ім'я Бори́с Йо́сафович Гурі́й; *8 квітня 1903, с-ще Покровське Катеринославської губернії (нині райцентр Дніпропетровської області) — † 6 лютого 1935, Київ, тюрма НКВД СССР) — поет, прозаїк.
Уривки з поезій
Цю весну сміюся і співаю. Мчать, летять на борзому коні Жовті жовтні, безтурботні маї, Не мудровані і одчайдушні дні... Не до діла скучив за своїми Махряком і сіном запашним... Сонце б’є хвостами золотими І у небо с иній лине дим... -=------------------------------------------ .. Та сьогодні холодно і сумно І чомусь минулого шкода. Оглянуся : хутко і столунно В мертву прірву падають літа... Все, усе тепер забути маю. Ну, то що... минулого не жаль. У куток найдальший заховаю Бузинову люльку і печаль
-----------------------------------
Володимир Федорович Черепков (* 8 квітня 1947, Арт
... Читати далі
Володи́мир Дми́трович Буря́к (Селіванов) (*7 квітня 1944, Дніпродзержинськ — 16 січня 2011, Запоріжжя) — український поет, прозаїк, літературознавець. Доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики Дніпропетровського національного університету. Директор Інституту журналістики та масової комунікації Запорізького Класичного приватного університету.
Один із віршів
«Тихо в ескізі слов’янської ночі. Мудрі жінки на повалених вербах чоловіків вчать архетипам кохання. Місяць на днищі човна відбілює музейні сорочки і спідниці. І так хочеться невимовного щастя – напівмисок цілунку, соняшниковість утомлених персів… Все умовне. Якби Ви це знали – защібка б світу закрилась щільніше, затулила б тумани зневіри і тіла чоловічі пахли б свіжою вівсяною затіркою античних степів, завологою мрій про неповторність кохання, молоком і любистком стереотипів, сльозою рано втрачених творчості лі
... Читати далі
Євдокі́я Іва́нівна Антоню́к (по чоловікові — Гаврищу́к; * 6 квітня 1944, село Чорнокозинці, нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) — українська поетеса, музейник. Заслужений працівник культури України (2010).
Одна з поезій
Серце б'ється й тріпоче в грудях, Наче спіймана в стрісі пташина... До села я долаю свій шлях, Де живе ще найближча родина! Рідні доли й горби зеленіють, Кличуть пішки пройти їх простори! Я лечу - мої крила міцніють, Коли бачу святі Медобори. Через Смотрич, Жванчик аж за Збруч Зринаю на хвилях солодкої мрії - Сон цей ловлю одна голіруч, Щоб прокинутись в тітки Марії! Зійду за селом, на фільварку. Трактори. Сохне свіже на току зерно! Сивий замок вітаю, столітню арку - З огруду легко збіжу в село! В сонячну з квітів й зарінків долину, З лісистих гір на берегах Збруча - Вітаю в здоров'ї кожну родину: ... Читати далі
Микола Пилипович Голей (5 квітня 1939, Бонарівка) — український поет, громадський діяч.
Із творчості
**************
Я з тобою не прощаюсь Моя мила Бонарівко. Я до тебе повертаюсь Хоч на серці гірко. Всі стежини, всі доріжки Не забуду я ніколи. Як я босими ногами Бігав там до школи. Народився «під Беріжком», Так місцевість називали, Чи то з Вуки, чи то з Горба Разом всіх депортували. Бонарівка. Бонарівко. У снах тебе бачу. Бонарівко, Бонарівко, Згадаю й заплачу.
Валенти́на Іва́нівна Давиде́нко (Осипе́ць) (*5 квітня 1955, Леськи) — українська поетеса, перекладач, журналіст, художник. Заслужений журналіст України (1998).
Одна з поезій , яка стала піснею
Хто запалює там ліхтарі, Крапа світлом на темне вікно, Наче тоншим за
... Читати далі
Леоні́д Ники́форович Го́рлач (Ковале́нко) (*4 квітня 1941, Ріпки) — український поет. Лауреат Шевченківської премії 2013 року за збірку поезій «Знак розбитого ярма».
Одна з поезій що стала піснею
Мамине вікно
Усе, що нами пройдено-прожито, Ми беремо в дорогу на добро. І пахне нам степами рідне жито, І б'є у згадки хвилями Дніпро.
Приспів: Хто в мандрах побував, Той добре знає, Що іншого нам щастя не дано, Коли на схилі серце зігріває Найближча зірка - мамине вікно.
Де б не були - у рідний край вертаєм, З дитинства дуже марячи крилом. І вічно ми до серця пригортаєм Жита, жита під маминим вікном.
Приспів.
Усе, що нами пройдено-прожито, Ми беремо в дорогу на добро. І пахне нам степами рідне жито, І б'є у згадки хвилями Дніпро.
Приспів.
-----------------------------------------
... Читати далі
