Павло́ Микола́йович Гірни́к (* 30 квітня 1956, Хмельницький) — український поет. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009).

Один з творів

* * *
Слова і біль — матерія жива.
В ній сховані великі таємниці.
Вогонь із глини творить і дива,
І горщики, і цеглу на в'язниці.

Засукуй рукави. Суши, вимочуй,
Живими пальцями байдужість виминай.
І ти побачиш, як скресають очі,
Неопалимі, наче купина.

Якщо забракне сил у цьому герці,
Якщо талант за кусень продаси,
То попечуть на глечик твоє серце
Палючі очі вбитої краси.

1983

-=------------------------

Яросла́в Іва́нович Павуля́к (* 30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області — 25 листопада 2010) — український поет. Член Національної спілки письменників України. Член Спілки українських письменників Словаччини.

Декілька мініатю ... Читати далі

Ві́ктор Миха́йлович Глу́щенко (*29 квітня 1939, Суми) — поет.

-=----------------------------------------------

Мірта́ла Сергі́ївна Пилипе́нко-Кардинало́вська (* 29 квітня 1929, Харків) — українська художниця, поетеса. Член Національної спілки письменників України. Творчий псевдонім — Міртала.

Одна з поезій

* * *
Три —
п’ять —
сім —
ніколи днів не злічим!
Час не має межі —
біжить —
біжить —
біжить —
А що, як невпинний біг
частин, електронів
усіх на місці враз зупинити —
чи буде час тоді жити?
Невже у вагадловім кроці
в його дерев’яній коробці
шукати доказу вперто,
що маємо час попереду,
майнув він позаду і вмер,
але ніби є й тепер,
за годиною знову година?
А може, і зовсім немає
тих років,
хвилин,
годин,
і час причалу не знає —
стоїть без початку і краю?..
< ... Читати далі

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (*28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens».

Одна з поезій

АВТОПОРТРЕТ

Ця мить — уже моя. Ніхто й ніколи

не відбере у мене цеї миті.

Над садом білим пурпурове коло

жахтить і ллється крізь багряне віття.



Не буде місця іншого ніде,

не буде часу іншого ніколи.

Люби мене під цим багряним колом!

І смійся, смійся, смійся, поки день!

День д ... Читати далі

І́гор Микола́йович Байда́к (* 27 квітня 1965, Хмельницький) — український журналіст, краєзнавець, поет, фотограф, колекціонер. Член Національної спілки журналістів України та Хмельницької міської літературної спілки «Поділля». Автор п'яти поетичних збірок, путівника «Стежками рідного краю» (2008), співавтор інформаційного довідника «Сатанів — місто-легенда, місто-курорт» (2007). Лауреат Хмельницької міської премії в галузі історії, культури та мистецтва імені Богдана Хмельницького (2009)

-=--------------------------------------------------------------

Трохи́м Петрович Блажчук (Огневик) (*14 (27) квітня 1904, с. Дзвониха, Вінницька область — †1940, Вінниця) — український селянсько-пролетарський поет, журналіст.

-=--------------------------------------------------------------------

Бортня́к Анато́лій Агафо́нович (* 27 квітня 1938, Олександрівка Тростянецького району на Вінниччині — † 22 липня 2009, Вінниця) — український поет, публіцист ... Читати далі

Мико́ла Костянти́нович Зе́ров (*26 квітня 1890, Зіньків — †3 листопада 1937, Сандармох, Республіка Карелія) — український поет, літературознавець, аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.

Одна з поезій

28 серпня 1914

З білявих хмар, із шовкових запон
Дивився місяць на стерню і поле;
Низами мла стелила довгі поли
І сяяв церкви вирізний картон.
Степ розповзавсь без міри й перепон,
Над ним склеплялось небо білочоле,
Мотались дзвоники, і Гуляйполе
У діл спускалось, оповите в сон.
Я думав: "Степе! За твоїм порогом
Що на добридень ’ддасть моїм тривогам?
Понура пустка? Темнота гірка?
Чи буде день, і світла бистрі скалки
Заграють синім усміхом ставка
На жовтім дні западистої балки?"
1.03.1933

-=------------------------------------------------------------------------

Олена ... Читати далі

Вадим Лесич (псевд.: Ярослав Ярий, Ярослав Дригинич; справжнє прізвище: Володимир Кіршак; * 25 лютого / квітня 1909, с. Устя, тепер Снятинський район, Івано-Франківська область — 1982,Нью-Йорк) — український поет, есеїст і публіцист, критик, перекладач, член ОУП «Слово».

Один з творів

ПЕРГАМЕН ПАМ’ЯТІ

Пергамен пам’яті пом’ятий, не шелестить,
як шумлять затьмарені сади вечора
і вітер гне, наче лук, дугу далечі
і луки ликують під фіялками сутінку.
Бурий дим – і округла, мов ґльоб, порожнеча.
Дим від кострубатих кістяків життя,
що попеліють.
Порожнеча, яка чекає на повноту.
Пергамен пам’яті іржаво
запалює свічі на вівтарі вечора.
Мов мох полярний – синіють приморозки.
Під білими зорями тремтить,
мов павутиння, музика Ґріґа.
Речі зовсім непов’язані, що існують
окремо кожне для себе,–
але, наче доспілі овочі з різних дерев,
– падають важко у ... Читати далі

Олекса́ндр Васи́льович Бала́бко (* 24 квітня 1955, с. Лісконоги, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область) — український публіцист, прозаїк, поет-пісняр, журналіст. Член Національної спілки журналістів України з 1982 року та Національної спілки письменників України з 2006 року.

Один з віршів

Спека

Сонце пече, і пече до згуби,
В липи старої злиплись губи.
В полі ромашка зайшлася болем,-
На пелюстках сухих і кволих
Уже ніхто ворожить не хоче,
Замість зізнань – тире і прочерк…
То наяву наче пекло, Боже!
В сіру хустинку збилась рожа, --
Де ж та корона із пишним цвітом?
Небо безхмарне, гарячий вітер
Не обвіває, а тільки сушить…
Ще замалими впали груші,
Мостом лежать у нас коло хати.
Хреститься мати, молиться мати,
Благословення з неба діждати
Хоче вона і вся родина,
І весь наш край, і вся країна.
Та ось упала перша краплина…
... Читати далі