ПІДОЗРА Є ЩО ТАК ВОНА ГАДАЄ

ПІДОЗРА Є, ЩО ТАК ВОНА ГАДАЄ

Німа, глуха уже не розгадаю,

По виразу очей не розберу,

Підозра є, що злякана до краю,

Чи може грає з нами лживу гру.

У горлі в неї слів людських немає,

Чому судити більше не берусь,

Можливо свою волю не зламає,

Собі вивчати мову хоч якусь.

Для людей в неї розуму немає,

Слух рихтує у кузні коваля,

Невловні погляди свої ховає,

Коли знімає рибку з мотиля.

Туди, сюди ганяє дні і тижні,

В казну Державну оком зазира,

Туди сідає ніби хрущ на вишні,

І зелень всю безміру пожера.

Нарешті в неї, крізь важке хрипіння,

Прорвались дикі, ломані слова.

Та тож скавчання, владне голосіння,

В людей прохає знов свої права.

Німа глуха уже не розгадаю,

По виразу очей не розберу,

Підозра є що так вона гадає,

Що знов зіграє з нами лживу гру.