Теплий ранок, мов той панок В рідний Улюч завітав. Сів над Сяном. Сів над Сяном... Слухав, про що той співав. Улюч. Улюч. Рідний Улюч... Чи ти чуєш, що я чую?... Сян хоче нам всім сказати, Про що шепчуть камінці. Він не втратив, він не втратив! Все спить в його пам’яті. Він це знає. Я це знаю. Тому, бачите, вертаю В рідний Улюч, тут над Сян... І хоч всюди, глянь, бур’ян, І хащі, і сосни дикі... Я вертаю, бо я хочу Свої очі керувати Тут, де наше улюцке. Тут, де колись мої тато, Моя мама, бабця, дідо... Я іду. Завжди я піду, Щоб почути мовчання. Щоб почути їхнє я. І хоч воно заніміле Я почую. Чути буду Як колись тут наші люди Свою незабуту силу Лили, лили, лили, лили... Нині дивлюсь на могили. Там хрести є трираменні. Є церковця на горі. Час відходить, тільки пам’ять Вписує десь у житті Те, що треба пам’ятати. Тому я хочу сказати Про історію, яку знаю І весь час ще їй довчаю. А тих всіх, ktorzy to klamia Я питаю, хоч мовчать, Чому цю брехню вливають Нашім людям, яки сплять? Ні, прокльонів їм не шлю. Я, як Бог навчав, кохаю Ворогів і їм несу Добре слово. Чуйте браття! Чуйте голос з Підкарпаття! Чуйте голос з над Сяну! Пишіть в пам’ять слова мами. Не ставаймо ворогами. Будьмо, як колись братами. Хай кожний любить своє І добром хай серце б’є. Вас привабило чуже, Тому стали чужинцями... Не пора писати драму Коли час нове несе. День за днем собі іде. Сян пливе, хащ росте А здичілий сад говорить... Говорять мовчазні гори, Що ми є! Що ми є!!! Хоч далеко на заході Кричимо на скільки сили Що в нас істина віджила. Лиш нам годі, лиш нам годі Знаходити справедливість. Ми все таки віримо, Що Бог є, й вона десь є! Тому бачите мене Душа й серце тут несе... Тут минулим час іде І я так любо вертаю В рідне село, Яке так щиро кохаю. Воно було й є моє!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")