Татко нам купив комп'ютер.Й килимок для мишки. Петрик взяв той килимок, поглянув скоса трішки. Бабцю й діда він спитався, що ото за штука? У руках вертів, дивився. По столі ним стукав. Потім взяв той диво-килим. Тицьнув в носа кішки. Але кицьку не цікавить килимок для мишки. Як усе ж воно працює? - думав наш хлопчина. Лиш під вечір здогадався, в чім ото причина. Килимок у кут поклав. Не спить. Чекає нишком. Ну коли ж той врешті зловить цю хитрющу мишку.
В селі у бабці влітку був тепер малий Тарас.
Погнав корову пасти якось хлопець перший раз.
Сказала бабця Галя:- Ти, малий,тепер гляди,
Щоб було в неї досить смачненької їди.
Щоб де у рів не впала. В ліс густий не йшла.
Під наглядом надійним в тебе там була.
Півдня під диким сонцем наш Тарас корову пас.
В обід схотів до бабці, щоб поїсти і поспать.
- Та, певно, досить пасти?- старших хлопців він спитав.-
Коли вже буде сита врешті-решт корова та?
- Дивися на корову,- вчив сусіда хлопчака,-
Як роги стануть білі,- значить, повна молока.
Оце прийшов до кума кум, щоб той пораду дав,
Бо так ревнує свою жінку. Просто аж біда.
- Хоч вір не вір, а поруч з нею я, немов король.
Її нема,- нервуюсь знов. Втрачаю аж контроль.
Учора, куме, сварка була. Певно, допекло.
Тепер, що хоче, те і робить. Мов мені назло.
- Сідай за стіл, хильнем по чарці. І забудь про це.
Бери салат, картоплю, борщ та голубці й сальце.
А я своїй що хоч дозволю. Куме, я ж не звір.
Чого даремно нерви їсти. Марно це, повір.
Ти знаєш, куме, це дурниці. То усе мине.
Та хай моя що хоче робить... лиш було б смачне.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Дзвонить жінка чоловіку, аж ридає в трубку: - Кидай все, роботу, справи. Їдь додому, Любку. Милий, швидко мчи сюди! У мене нервів мало! Зранку бігла, сильно впала. Й щось собі зламала. Той машину гнав , як міг. Летів хутчіш до Тані, Ліз по сходах аж зіпрів на поверх він останній. Вбіг до хати і закляк. Застиг в німім питанні - Таня з кимось по мобілці "плеще" на дивані. Він до неї: - Що зламала? Ребра, руку, ногу? Скорше навіть за "швидку" примчав на допомогу. Та чомусь від здивування аж відкрила рота, "Вперлась" оком, як баран колись в нові ворота. -Знаєш, нерви вже пройшли. Тож марно шум здіймала. Ти прикинь- в новеньких туфлях я каблук зламала.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Якось Ігора циганка щось питати стала, Потім точно, як реп'ях, до нього враз пристала. Той плете додому ледве, щось під ніс бурмочить. А вона вчепилась в руку. Теж своє торочить. -Позолотиш, любий, ручку,- я тобі відразу. Що було, що є, що буде, чисту правду скажу. Так пристала, що й не пустить. Ні на пару кроків. Треба дать якусь копійку. Досить мав мороки. Вишкріб трохи копійок. Чого таке жаліти. -Ну, кажи, стара, швиденько, що мені там "світить"? Та глядить на копійки і тихо каже: -Що це? За такі мізерні гроші світить тільки сонце...
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
