Люда довго приміряє гарні речі модні,
Треба йти із чоловіком на бенкет сьогодні.
Чепуриться, звісно, жінка, певно, дві години,
Там же буде в ресторані точно півродини.
Вася думає вже зранку, скільки грошей нести.
Ледь не злий, бо сухо в горлі й трохи тиснуть мешти.
Врешті-решт пішли обоє на оту забаву,
Привітали свата Мішу, сваху Ярославу.
Потім сіли всі за стіл. Щоб голод придурити.
А жінкам не дай наїстись,- дай наговоритись.
Доки Вася ще не встиг очей собі залити,
Стала Люда чоловіка всій рідні хвалити:
- Вася майже ідеальний, не скупий, до речі.
Він мені завжди купує досить гарні речі.
Я ж не прошу щось від Гуччі, від Діор чи Прада.
Хай своє, гарненьке, рідне. Буду тільки рада.
Чи спідничку, чи костюмчик, чи взуття хороше.
Словом, треба, чоловіче, певну суму грошей.
Вася лиш бубнів під ніс: - Та де ж тих грошей взяти?
Але жінці при родині мусів обіцяти.
Та розквітла, наче пава. І щаслива просто.
Вася мовчки їв і пив. Хоча "кипів" від злості.
- От як вміє підбрехатись. Так старалась, бідна.
Щось новеньке їй купи. Своє, гарненьке, рідне...
Вдома знов ту саму пісню чути від дружини:
- Треба, любий, прикупити трохи одежини.
День чи два ще Вася думав про обновку Люди:
- Хоче щось нове та рідне, то нехай вже буде!
Через тиждень все ж призналась Люда якось свасі:
- Щось новеньке? Звісно, маю. Он, синяк від Васі...
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Зранку внук приїхав з міста у село до діда. Був давно, то хату сплутав з обійстям сусіда. Мали їхати батьки, та,певно, іншим разом. В них у місті, як завжди, проблеми вічно з часом.
- Що з тобою сталось,Петре? З кимось бився наче? Весь у ссаднах і синцях."Дістав"-таки добряче. Стали хлопці на роботі все питати в нього. Той мовчав чомусь, як риба, та тримавсь недовго. - Вчора ввечір проводжав я дівчину кохану, Раптом враз напали двоє на мою Оксану.
Дід Степан додому їде на маршрутці ввечір, В нього нині гарний настрій, як завжди, до речі. Поруч мама із синочком балакучим досить. Той по-свому щось лопоче і цукерка просить. Дід Степан дививсь і слухав. Й вирішив озватись: - А скажи мені, козаче, як тебе лиш звати? Той малюк на діда глипнув і промовив тихо: - Я ще, дядьку, не козак, а просто лиш Василько. - Як по- батькові тебе?- хлопчину дід спитався. Той на матір косо глянув, трохи застидався. Дід по-іншому тоді вже став його питати: - Ти скажи-но нам, як мама вдома кличе тата? Може Гриць, Петро, Микола? Ти подумай краще... Той замовк, подумав трохи і згадав неначе. Майже пошепки сказав, що татка звуть інакше... - Часом мама каже ТЮТЯ, а частіш ЛЕДАЩО.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Йде Петро торговим центром, огляда вітрини, Щось шукає, бо «на носі» в жінки іменини. Бачить, акція рекламна у якійсь крамниці – « В нас до свята подарунки кожній третій жінці ».
