
А ти маревом мрій Полонила мій світ У незвідану даль Потягнула свій слід. На одвічнім шляху, Не тепер, так колись, Все гадав, що знайду І благав – появись. Може, вигадав сам. Може, звів тебе з слів. Скільки літ мандрував, Досі ще не зустрів. Хто сказав, що ти – є ? Хто сказав, що це – так ? Існування твоє – Недоведений факт. Цей,
останній вже день Залишаю для нас. І жалкую, лишень, Про змарнований час. Вже без марева мрій, Не в полоні краси, Розіб’юсь, розіллюсь На шляхах самоти. Не згадаю тебе На яву, ані в снах, Бо покинув мене Сподівань добрих птах. А ти маревом мрій Полонила мій світ У незвідану даль Потягнула свій слід. 05.03.
12
|