Може, вигадав сам

 

А ти маревом мрій 

Полонила мій світ

У незвідану даль

Потягнула свій слід.

На одвічнім шляху,

Не тепер, так колись,

Все гадав, що знайду

І благав – появись.

Може, вигадав сам.

Може, звів тебе з слів.

Скільки літ мандрував,

Досі ще не зустрів.

Хто сказав, що ти – є ?

Хто сказав, що це – так ?

Існування твоє –

Недоведений факт.

Цей,  останній вже день

Залишаю для нас.

І жалкую, лишень,

Про змарнований час.

Вже без марева мрій,

Не в полоні  краси,

Розіб’юсь, розіллюсь

На шляхах самоти.

Не згадаю тебе

На яву, ані в снах,

Бо покинув мене

Сподівань добрих птах.

А ти маревом мрій 

Полонила мій світ

У незвідану даль

Потягнула свій слід.

 

05.03. 12