Вона Пробачте за вечір! Напевно, він буде останнім… А ще ... заберіть дорогі італійські парфуми. Прошу, не питайте… Я так не люблю запитання. Пробачте і йдіть. Це єдине, що буде розумним… Пробачте за правду! Мене ще чекає розплата! Пробачте за скутість. Колись я була не такою. Пробачте за «ні».. Хоча можете не пробачати, Та не назову Вас ніколи (ніколи!) тобою… Він Моя мила, маленька дівчинко, З рожевими щічками і гарненьким кирпатеньким носиком, З карими оченятами і ніжками ледве не босими, Я годжуся тобі у вітчими… Ти чомусь мене стала боятись. Надивилася фільмів? Може, книжок начиталась, дурненька, Ти ж для мене, наче останній ковток у задушливу спеку, Як я можу такого торкатись? *** За сусіднім столиком сиділа дивна пара. Імпозантний чоловік із посрібленими скронями. Дивився лагідно, до безтями закохано. Вона час від часу по-дитячому супила брови, дівчина, з розкуйовдженим світлим волоссям, у потертих джинсах і в’єтнамках. За сусіднім столиком. Ой, помилка. То просто в кафе таке велике дзеркало…
|