Е ні п.Владиславе, тут я з Вами не погоджуюся, адже Ви виставляєтесь в категорії "Вірші в перекладі", а переклад найкращий той, який - найближче до оригіналу. Ось, як це трактує Вікіпедія "Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми." А якщо " не зовсім так, або зовсім не так.", то вже не переклад, а Ваш особистий виклад.
Болючий вірш. Емоційно- сильний, бо хвилює кожного українця нестабільна ситуація на Сході. Прошу перевірити наголоси в римі; вороннЯ -безОдня; дощЕм- прИйдем; сЕпари - кошмАри.
Важка соціальна проблема...таке життя, скаже простий обиватель, а я скажу, що це життя ми творимо самі, і всі проблеми - не чия інша, як наша вина... Рада Вас знову читати.
Що я здивована - це нічого не сказати, я - вражена! Як можна було про таке явище, як війна, сказати так гарно, поетично і навіть з прихильністю. "На бруствері першоквітує мідь, Відстріляних гільзованих конвалій." Браво!!!))))
Дуже гарно і тема незвична, гарно викладена, та в закінченні щось не те. "І натхненню вже не видно край..."(кого, чого - краю), а може так наприклад: Хай натхнення плеще(ллється) через край..., ніби й по темі... Вибачте, я пропоную, а Ваша справа приймати чи ні...
Чудово, п.Юрію! Із великою насолодою перечитала Ваше творіння. Дуже сподобалося! Закономірно, що уподобання рідних передаються дітям. Може, все ж знайдеться дама скляна...
Так, ми самі того не помічаючи, як у своїй буденній мові вживаємо багато слів - паразитів, слів іншомовного походження, діалекту, але з не знаю ні однієї області (говорю масштабно, бо із селами розібратись ще важче), де б говорили виключно чистою українською мовою, та й мені здається, у світі та ж проблема.
Гарно, сподобалось! "Взявши сокиру в руки, вдарив в боки," для правильності ритму краще переставити слова - сокиру взявши. Класичний наголос - бокИ, а Вам треба - з бОку, бОком. Той же наголос підвів і в слові -котрІ, а загалом тема чудова. Прошу не ображатися, бо я не критикую, а просто висловлюю свою об'єктивну думку.
Дуже гарно! Тема прекрасна. У цьому рядку "Черпатиме з нього безперестанку." збивається трохи ритм, може, його так написати: Черпати з нього до безперестанку - як скажете?...
Тривожний у нас час, але давайте вірити в краще...
Пишаюсь я, що українка, Хоч на душі сьогодні гірко За край розорений боями, За біль і голосіння мами… Та знаю я – все буде добре! Козацьке серце в нас хоробре. І вистоїть моя Країна, Загоїть рани на руїнах...
Сподобалось, як Ви обіграли той кураж... Важкувато мені далося і ось що вийшло. На власному горбі й чужому теж Я виняньчив поняття, скажем, жартом: Безглуздо йти на танк з ножем, Та, якщо дуже хочеться, то варто.
Зачепило! Багато українського люду поневіряється по чужих землях. Дехто тікав, хоронив свою родину від комуняк, дехто хотів заробити, та й так і залишився, а дехто і не знав, що так далеко закине його доля, але життя продовжується, от тільки думка час-від-часу , як той тютюновий дим, тягне до рідного краю...
Та яке то непорозуміння, п.Світлано, то просто висловлення і захист своєї думки. Ви кажете чим проза.., а Ви знаєте, буває така проза, що краща за всяку поезію...та й наше життя з прекрасною природою, з людськими долями, з нескінченними проблемами - найкраща поезія. Ні я не проти різних метафор, порівнянь і всякого такого, але все має свої межі.Кажете не шукаю...Так із того, що написане мною, я ніколи нічого не шукаю, все приходить само, я тільки записую. Ми не повинні забувати, що слова і всі наші думки матеріалізуються, то ж записуючи їх на білий аркуш, Ви творите завтрашній день, але це вже філософія...