Нд, 24.11.2024, 11:11
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Чи повинно бути державне замовлення на друк поетичної літератури?
Всего ответов: 350

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Верлібр
 

ДАМА СКЛЯНА

Дама скляна вже два роки
У вітальні моїй живе
Де шафи червоного дерева
Із старовинним
Коштовним посудом.
Як вона опинилась в ній?
Навіть мені невідомо,
Та важливо не це.
А те,
Що поблизу завжди вона,
І не так самотньо мені.


***


Спосіб життя у дами скляної
Дуже вже дивний.
Вдень її зовсім не чутно.
А ось уночі
Я чую із спальні
Голос-дзвіночок.
Іноді сумний,
Та частіше веселий
І навіть грайливий.
Часом вона наспівує щось.
Намагаюсь вловити слова,
І ниби то вловляю,
До чого вони і з чим.
Та раптом усе розпадається
На дзвіночки дрібні,
А з них слів розпізнати уже неможливо.


***


Іноді грає вона
Бравурні мелодії
На старенькому розстроєному
Клавесині.
Нот фальшивих чимало,
Та значно більше гострих витончених
Пасажів
З-під пальців дами скляної.


***


Неділі, і майже кожної
У дами скляної вечірка.
З'їзжаються екіпажі срібні,
А коні, що до них впряжені,
Кришталеві.
Накривають стіл величезний
Під льняним білосніжним обрусом.
І на поверхні його розміщується
Не тільки посуд,
А також і гості поважні,
Скляні,
Або порцелянові,
Тому майже і неможливо
Розрізнити, де хто.


***


Ось ніби то стоять перед вами
Кришталеві різні фужери,
А поруч із ними бокали
Із темного тонкого скла
На довгих тоненьких ніжках,
Та придивившись уважніше,
Розумієш, що помилився,
Бо насправді це гусари кремезні
І довгоногі, а до того ж, і довгошиї улани.


***


Та час вже трапезі веселій,
Шампманьське до столу подано,
Його відкорковують,
І відразу світлі ігристі струмені
Б'ють у стелю.
І у примхливому світлі
Тремтячих свічей в канделябрах
Нагадують струмені ці
Веселки після грози
Над неосяжністю златавого
Від дозріваючої пшениці
Поля


***


Лунають тости
Гучні і дзвінкі.
Дзвони — це головна ознака
Вечірок недільних у дами скляної.
Гості у більшості своїй
Молоді і завзяті,
Тому на саму трапезу
Не втрачається часу багато.
Потроху перекусили чимсь,
І розпочинаються танці
Що тривають завжди до ранку.


***


Хозяйка, дама скляна,
У центрі уваги.
Вона то кружляє у вальсах,
То проноситься стрімко
В мазурках.
А потім, втомившись вже трохи,
Повільно пливе по поверхні столу
У танго,
І кожну зупинку свою, кожен оберт
Акцентує різким і чітким
Нахилом
Стрункого скляного тіла.
І ще одна дрібненька
Та дуже вже приваблююча цікавинка.
Кожен рух дами скляної
Супроводжується
Мелодичними дзвонами.
Довгі, мов камертони,
Вони доводять мене до шалу.


***

Хоча крім дами скляної
На вечірці ще чимало жінок
З найвищих щаблів,
Деякі з кришталю різного,
Деякі Із порцеляну тонкого і витонченого,
А між німи ще кілька огрядних
Із срібла блискучого
У різнобарвній емалі,
Та все ж
Найбільша увага приділяється їй,
Дамі сляниій із звичайного
Некоштовного скла.


***


Гусари і улани
Так і кружляють
Навколо неї.
За звичай, вечірки проходять
Пристойно — без сварок і бійок.
Та трапляються і виключення.
Вибухають дуелі,
І усі із-за ревнощів,
Які так і дзижчать,
Мов оси,
Навколо хозяйки,
Дами скляної.


***


І тоді кавалери із старовинними
Зарядженими пістолетами
По сигнальному дзвону
Одного з секундантів
Починають зближатися.
Лунають постріли.
Спочатку один,
А потім і другий.
Лише мить, і один з кавалерів
Тяжко пораненний
Або навіть і мертвий
Падає зі столу
На тверду поверхню підлоги.
Кілька дзвонів сріблястих
При падінні крихкого тіла,
Що розбивається вщент.
І тиша, суцільна тиша.


***


Пізнім ранком,
Неквапливо поснідавши,
Заходжу  до вітальні.
А в ній тільки тиша
І недоторканність чистоти.
Натертий до блиску паркет
Відбиває проміння
Ранкового, ще не палючого сонця.
Гукаю даму скляну
І двічі, і тричі.
Та та сором'язлива -
Не відгукається.
Роблю кілька кроків,
І раптом хруст під ногами.
Вдивляюсь і бачу
Осколки бокалу,
Або фужеру,
Розбитого вщент.
Прибираю осколки,
Складаю всі до пакету,
А далі до пащі сміттєпроводу,
Який поглинає наслідки
Нічної дуелі.


***


А у вітальні щось дзеленчить,
І в ньому  ніби то чую
Дзвінке позіхання, а може
І скиглення дами скляної.
Прямую знов до вітальні.
Намагаючись її заспокоїти, 
Кажу, що в дуелі нічній
Вона неповинна.
Та марно,  як і завжди
В моїй присутності,
Дама скляна мовчить.
Та все ж
Я знаю, вона побивається
Із-за загиблого заради неї,
А тепер вже і розтрощеного вщент
Кавалера.
Тому знов наполегливо
Вмовляю даму скляну,
І хоча  не відгукається вона
Навіть цього разу,,
Відчуваю,
Їй легше.


***


А мені самий час вирушати до служби,
Набридлої, виснажуючої
Та навпрочуд прибуткової,
І кинути таку може,
Хіба що дурень,
Це точно не я,
Бо ще із дитиства розумик.
Тому полишаю квартиру
І йду понудитися до службового
Свого кабінету,


***


А дама скляна
Залишається нудитися день
У вітальні.
Вона ж ніколи не полишає її.
Мабуть її, крихку,
Надто відлякує світ наш,
Жорстокий і грубий,
У ньому дамі скляній
Важко вціліти.


***


Та я все ж не двічі і навіть не тричі
Запрошував її на прогулянку.
Та вона завжди
Дзеленчала ледь чутно.
Відмовляючись чемно та твердо.
Від моїх запрошень.
Ось так і прожили ми удвох довгі
Два роки
У величезній квартирі,
Так званій сталінці,
Що дісталсь мені у спадок
Від діда,
Полковника кадебіста.


***


Я виріс у нього,
Бо батьки мої
Розлучилися рано.
Тоді мені
Ледь виповнилося шість.
Коли трапилось так,
Дід, суворий і непохитний,
У всіх своїх рішеннях,
Мене залишив,
А батькам вказав на двері.
Так я і виріс,
Жодного разу
Їх не побачивши.
Жив у достатку,
Але не в любові.
Тому і родину собі не створив.
Живу самотником
І так мені краще.
Ніхто до мене
І я ні до кого.


***


Та ось вже два роки,
Поділяю житло 
Із дамою скляною.
І це зовсім мені не внапряг.
Бо тихенька вона,
А дзеленчить лише по ночах,
Коли я, за звичай,
Знаходжусь в міцних
Обіймах Морфея.
Все добре було,
І я сподівався,
Що вічно так буде.
Та раптом скінчилось усе.
Миттєво, жорстоко,
Притулок мій
Було розтрощено вщент.
А вийшло це так.


***


Місто наше
Опинилось
У зоні конфлікту,
Місцевого,
Та страшено кривавого.
Стріляли спочатку із калашів,
Та потім додали до них,
Гради, гаубиці
І гранатомети.


***


Коли все трапилось,
Я був на службі,
І навіть не відчув нічого.
Бо кожного дня
Лунали вибухи і постріли,
І я вже так звик до них,
Що не приділяв їм уваги належної.


***

І тільки, підійшовши до будинку,
Побачив,
Що просто у вікно моєї вітальні
Влучив снаряд.
Мабуть цілком випадково,
Бо хто ж стане цілитися у вікно
Житлового будинку
У історичному центрі міста.
Скоріш за все, випадково,
Та від думки цієї
Мені не ставало легше.
А у голові довбило лише одне:
Як там дама скляна.


***


Лише три стрибки по сходах
І я біля дверей
Своєї квартири.
Металеві двері вціліли.
І навіть замок не пошкодився.
Легко і звично я відімкнув його
Двома обертами ключа.
Штовхнув, і важкі двері
Легко розчинилися.
Ступив за поріг, огледівся,
Та краще б я не робив цього.
Важко було дивитися на своє
Вщент розтрощене житло.


***


Та тривога за даму скляну
Погнала далі мене.
І я вбіг до вітальні,
А в ній самі тільки осколки, осколки
Того, що було колись колекцією
Старовинного коштовного посуду
Мого діда.

***

Як він пишався нею,
Як пестив кожен бокал, кожен фужер.
А про німецький фарфор
І казати вже нічого.
Він милувався виробами із нього,
Мов хлопчик маленький,
А нерідко і мене запрошував
Приєднуватися до себе,
Що я завжди з радістю і робив.


***


Але навіть втрата цієї колекції
Здавалась лише дрібницею.
Головне те, а що із моєю
Дамою скляною?
Я впав навколішки, не відчуваючи,
Гострі осколки, що  повпивалися в мої коліна.
Я благав скляну даму відгукнутися,
Та у відповідь не отримав найменьшого дзвону.
Адже дама скляна була надто крихка, щоб вціліти
У цьому пеклі.
Вибух снаряду знищив її вщент.
Та ні, вона існувала ще десь,
Я відчував її,
Але не у нашому, грубому земному світі
А у тонкому ефірному.
Як я хотів повернути її,
Щоб не бути самотнім,
Щоб відчувати у вітальні чистій,  доглянутій,
Рідне серцю їство.
Та марно.
Скляна дама так і не відгукнулась.
Може дуже налякакана була,
А може і зовсім мертва.


***


На мій стогін,
На мої крики і зойки
Посходилися сусіди,
Що вціліли під час обстрілу.
Вони намагалися втихомирити мене,
Та де там!
Я перетворивсь на буйного
І почав кидатися на сусідів
Із кулаками.
Сусіди викликали швидку.
Санітари скрутили мене
Та й  впакували
У сорочку гамівну,
А впакувавши
Відвезли до психушки.


***


Через два місяці я був виписаний
І повернувся додому.
Квартира моя перебувала
Вже у майже пристойному стані.
Все розтрощене  винесено,
У віконні пройоми  вставлені
Білі пластикові рами
Із прозорими, мов сльоза, шибками.
І навіть старовинний паркет
Хтось натер до такого блиску,
Що ставати на нього 
Якось і незручно було.


***


Відбудувати квартиру,
Як я пізніше дізнався,
Допомогли колеги,
Із якими за довгі роки
Службового нудьгування
Я майже не спілкувався.
Вже надто холодними і чужими
Видавались вони мені.
Та, на привелике щастя своє,
Я помилився.
Люди іноді здатні все ж
У вкрай скрутному становищі
Прийти на допомогу ближньому своєму,
Хоч і не дуже прихильного до них.
А це дорогого коштує.


***


Мені б подякувати колег своїх
І продовжувати жити надалі
У просторій дідовій квартирі,
Але ж дама скляна!
Адже саме у цій квартирі
Вибух снаряду знищив її ущент.
А тому подальше перебування моє тут
Перетворювалось
На постійну пекельну муку.

***
І кінець кінцем я не витримав,
Та й перебрався до маленького міста,
Що більш за все нагадувало мені,
Міській Ізмалку людині,
Глухе село.


***


З тих пір 
Я  там.
Гроші від продажу дідової квартири
Збереглись майже всі.
Я ж людина без особливих
Вимог.
Потихеньку витрачаю їх
Та і живу собі не працюючи.
І для мене це
Неабияка насолода..


***


Новий будиночок мій,
Зовсім маленький.
Але вітальня і у такому є.
І я встановив до неї
Велику шафу для посуду,
Яку і заповнюю потроху
Кришталем, порцеляном
Керамікою.
Звичайно нові придбання мої
Дешеві, майже усі китайські,
З базару,
Але і такі, своєю присутністю
Вони дають мені надію
На повернення колись
До вітльні моєї
Дами скляної.
Ото щастя буде.
Справжнє.


11-12.2015

Додав: вершник (04.12.2015) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Верлібр

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2650 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
avatar
1
1 Asedo1949 • 14:03, 04.12.2015 [Лінк на твір]
Чудово, п.Юрію! Із великою насолодою перечитала Ваше творіння. Дуже сподобалося! Закономірно, що уподобання рідних передаються дітям. Може, все ж знайдеться дама скляна... 55555
avatar
0
2 вершник • 20:41, 04.12.2015 [Лінк на твір]
Щиро дякую за увагу і розиміння. Зворушило
avatar
0
3 natalka7474 • 11:08, 05.12.2015 [Лінк на твір]
Чудовий твір в якому життя не одного покоління і вартість цінностей теє. Дякую! 55555
avatar
0
4 укран • 18:23, 05.12.2015 [Лінк на твір]
Я за Вас радий, бажаю відшукати " скляну даму"
Але вибачте, вірш мені не сподобався... Або я дурак, або лижі не ідуть. Вибачте
Успіхів у творчості.
avatar
0
5 вершник • 11:28, 06.12.2015 [Лінк на твір]
Не сподобалось? Це не дивно. По-перше, великий обсяг поетичного  тексту, по друге, сама іформа верлібру, яка у багатьох місцях наближається до ритмизованої прози, а по-третє сама ідея побутової фантазії. Це вкрай незвично, а тому і незручно для багатьох читачів. Нав'язуватися не хочу. А тому не викладаю аніяких виправдовань і пояснінь. Щиро дякую за увагу, добрі побажання мені і скляній дамі. Вона ж крихка і у нашому жорсткому сьогодення їй не тільки небезпечно, а і вкрай некомфортно. Я спілкувався із деякими переселенцями із гарячох зони, і впевнився, що так насправді і є. Особливо у жінок і дітей.


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в словах пана Бутусова - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz