Дама скляна вже два роки
У вітальні моїй живе
Де шафи червоного дерева
Із старовинним
Коштовним посудом.
Як вона опинилась в ній?
Навіть мені невідомо,
Та важливо не це.
А те,
Що поблизу завжди вона,
І не так самотньо мені.
***
Спосіб життя у дами скляної
Дуже вже дивний.
Вдень її зовсім не чутно.
А ось уночі
Я чую із спальні
Голос-дзвіночок.
Іноді сумний,
Та частіше веселий
І навіть грайливий.
Часом вона наспівує щось.
Намагаюсь вловити слова,
І ниби то вловляю,
До чого вони і з чим.
Та раптом усе розпадається
На дзвіночки дрібні,
А з них слів розпізнати уже неможливо.
***
Іноді грає вона
Бравурні мелодії
На старенькому розстроєному
Клавесині.
Нот фальшивих чимало,
Та значно більше гострих витончених
Пасажів
З-під пальців дами скляної.
***
Неділі, і майже кожної
У дами скляної вечірка.
З'їзжаються екіпажі срібні,
А коні, що до них впряжені,
Кришталеві.
Накривають стіл величезний
Під льняним білосніжним обрусом.
І на поверхні його розміщується
Не тільки посуд,
А також і гості поважні,
Скляні,
Або порцелянові,
Тому майже і неможливо
Розрізнити, де хто.
***
Ось ніби то стоять перед вами
Кришталеві різні фужери,
А поруч із ними бокали
Із темного тонкого скла
На довгих тоненьких ніжках,
Та придивившись уважніше,
Розумієш, що помилився,
Бо насправді це гусари кремезні
І довгоногі, а до того ж, і довгошиї улани.
***
Та час вже трапезі веселій,
Шампманьське до столу подано,
Його відкорковують,
І відразу світлі ігристі струмені
Б'ють у стелю.
І у примхливому світлі
Тремтячих свічей в канделябрах
Нагадують струмені ці
Веселки після грози
Над неосяжністю златавого
Від дозріваючої пшениці
Поля
***
Лунають тости
Гучні і дзвінкі.
Дзвони — це головна ознака
Вечірок недільних у дами скляної.
Гості у більшості своїй
Молоді і завзяті,
Тому на саму трапезу
Не втрачається часу багато.
Потроху перекусили чимсь,
І розпочинаються танці
Що тривають завжди до ранку.
***
Хозяйка, дама скляна,
У центрі уваги.
Вона то кружляє у вальсах,
То проноситься стрімко
В мазурках.
А потім, втомившись вже трохи,
Повільно пливе по поверхні столу
У танго,
І кожну зупинку свою, кожен оберт
Акцентує різким і чітким
Нахилом
Стрункого скляного тіла.
І ще одна дрібненька
Та дуже вже приваблююча цікавинка.
Кожен рух дами скляної
Супроводжується
Мелодичними дзвонами.
Довгі, мов камертони,
Вони доводять мене до шалу.
***
Хоча крім дами скляної
На вечірці ще чимало жінок
З найвищих щаблів,
Деякі з кришталю різного,
Деякі Із порцеляну тонкого і витонченого,
А між німи ще кілька огрядних
Із срібла блискучого
У різнобарвній емалі,
Та все ж
Найбільша увага приділяється їй,
Дамі сляниій із звичайного
Некоштовного скла.
***
Гусари і улани
Так і кружляють
Навколо неї.
За звичай, вечірки проходять
Пристойно — без сварок і бійок.
Та трапляються і виключення.
Вибухають дуелі,
І усі із-за ревнощів,
Які так і дзижчать,
Мов оси,
Навколо хозяйки,
Дами скляної.
***
І тоді кавалери із старовинними
Зарядженими пістолетами
По сигнальному дзвону
Одного з секундантів
Починають зближатися.
Лунають постріли.
Спочатку один,
А потім і другий.
Лише мить, і один з кавалерів
Тяжко пораненний
Або навіть і мертвий
Падає зі столу
На тверду поверхню підлоги.
Кілька дзвонів сріблястих
При падінні крихкого тіла,
Що розбивається вщент.
І тиша, суцільна тиша.
***
Пізнім ранком,
Неквапливо поснідавши,
Заходжу до вітальні.
А в ній тільки тиша
І недоторканність чистоти.
Натертий до блиску паркет
Відбиває проміння
Ранкового, ще не палючого сонця.
Гукаю даму скляну
І двічі, і тричі.
Та та сором'язлива -
Не відгукається.
Роблю кілька кроків,
І раптом хруст під ногами.
Вдивляюсь і бачу
Осколки бокалу,
Або фужеру,
Розбитого вщент.
Прибираю осколки,
Складаю всі до пакету,
А далі до пащі сміттєпроводу,
Який поглинає наслідки
Нічної дуелі.
***
А у вітальні щось дзеленчить,
І в ньому ніби то чую
Дзвінке позіхання, а може
І скиглення дами скляної.
Прямую знов до вітальні.
Намагаючись її заспокоїти,
Кажу, що в дуелі нічній
Вона неповинна.
Та марно, як і завжди
В моїй присутності,
Дама скляна мовчить.
Та все ж
Я знаю, вона побивається
Із-за загиблого заради неї,
А тепер вже і розтрощеного вщент
Кавалера.
Тому знов наполегливо
Вмовляю даму скляну,
І хоча не відгукається вона
Навіть цього разу,,
Відчуваю,
Їй легше.
***
А мені самий час вирушати до служби,
Набридлої, виснажуючої
Та навпрочуд прибуткової,
І кинути таку може,
Хіба що дурень,
Це точно не я,
Бо ще із дитиства розумик.
Тому полишаю квартиру
І йду понудитися до службового
Свого кабінету,
***
А дама скляна
Залишається нудитися день
У вітальні.
Вона ж ніколи не полишає її.
Мабуть її, крихку,
Надто відлякує світ наш,
Жорстокий і грубий,
У ньому дамі скляній
Важко вціліти.
***
Та я все ж не двічі і навіть не тричі
Запрошував її на прогулянку.
Та вона завжди
Дзеленчала ледь чутно.
Відмовляючись чемно та твердо.
Від моїх запрошень.
Ось так і прожили ми удвох довгі
Два роки
У величезній квартирі,
Так званій сталінці,
Що дісталсь мені у спадок
Від діда,
Полковника кадебіста.
***
Я виріс у нього,
Бо батьки мої
Розлучилися рано.
Тоді мені
Ледь виповнилося шість.
Коли трапилось так,
Дід, суворий і непохитний,
У всіх своїх рішеннях,
Мене залишив,
А батькам вказав на двері.
Так я і виріс,
Жодного разу
Їх не побачивши.
Жив у достатку,
Але не в любові.
Тому і родину собі не створив.
Живу самотником
І так мені краще.
Ніхто до мене
І я ні до кого.
***
Та ось вже два роки,
Поділяю житло
Із дамою скляною.
І це зовсім мені не внапряг.
Бо тихенька вона,
А дзеленчить лише по ночах,
Коли я, за звичай,
Знаходжусь в міцних
Обіймах Морфея.
Все добре було,
І я сподівався,
Що вічно так буде.
Та раптом скінчилось усе.
Миттєво, жорстоко,
Притулок мій
Було розтрощено вщент.
А вийшло це так.
***
Місто наше
Опинилось
У зоні конфлікту,
Місцевого,
Та страшено кривавого.
Стріляли спочатку із калашів,
Та потім додали до них,
Гради, гаубиці
І гранатомети.
***
Коли все трапилось,
Я був на службі,
І навіть не відчув нічого.
Бо кожного дня
Лунали вибухи і постріли,
І я вже так звик до них,
Що не приділяв їм уваги належної.
***
І тільки, підійшовши до будинку,
Побачив,
Що просто у вікно моєї вітальні
Влучив снаряд.
Мабуть цілком випадково,
Бо хто ж стане цілитися у вікно
Житлового будинку
У історичному центрі міста.
Скоріш за все, випадково,
Та від думки цієї
Мені не ставало легше.
А у голові довбило лише одне:
Як там дама скляна.
***
Лише три стрибки по сходах
І я біля дверей
Своєї квартири.
Металеві двері вціліли.
І навіть замок не пошкодився.
Легко і звично я відімкнув його
Двома обертами ключа.
Штовхнув, і важкі двері
Легко розчинилися.
Ступив за поріг, огледівся,
Та краще б я не робив цього.
Важко було дивитися на своє
Вщент розтрощене житло.
***
Та тривога за даму скляну
Погнала далі мене.
І я вбіг до вітальні,
А в ній самі тільки осколки, осколки
Того, що було колись колекцією
Старовинного коштовного посуду
Мого діда.
***
Як він пишався нею,
Як пестив кожен бокал, кожен фужер.
А про німецький фарфор
І казати вже нічого.
Він милувався виробами із нього,
Мов хлопчик маленький,
А нерідко і мене запрошував
Приєднуватися до себе,
Що я завжди з радістю і робив.
***
Але навіть втрата цієї колекції
Здавалась лише дрібницею.
Головне те, а що із моєю
Дамою скляною?
Я впав навколішки, не відчуваючи,
Гострі осколки, що повпивалися в мої коліна.
Я благав скляну даму відгукнутися,
Та у відповідь не отримав найменьшого дзвону.
Адже дама скляна була надто крихка, щоб вціліти
У цьому пеклі.
Вибух снаряду знищив її вщент.
Та ні, вона існувала ще десь,
Я відчував її,
Але не у нашому, грубому земному світі
А у тонкому ефірному.
Як я хотів повернути її,
Щоб не бути самотнім,
Щоб відчувати у вітальні чистій, доглянутій,
Рідне серцю їство.
Та марно.
Скляна дама так і не відгукнулась.
Може дуже налякакана була,
А може і зовсім мертва.
***
На мій стогін,
На мої крики і зойки
Посходилися сусіди,
Що вціліли під час обстрілу.
Вони намагалися втихомирити мене,
Та де там!
Я перетворивсь на буйного
І почав кидатися на сусідів
Із кулаками.
Сусіди викликали швидку.
Санітари скрутили мене
Та й впакували
У сорочку гамівну,
А впакувавши
Відвезли до психушки.
***
Через два місяці я був виписаний
І повернувся додому.
Квартира моя перебувала
Вже у майже пристойному стані.
Все розтрощене винесено,
У віконні пройоми вставлені
Білі пластикові рами
Із прозорими, мов сльоза, шибками.
І навіть старовинний паркет
Хтось натер до такого блиску,
Що ставати на нього
Якось і незручно було.
***
Відбудувати квартиру,
Як я пізніше дізнався,
Допомогли колеги,
Із якими за довгі роки
Службового нудьгування
Я майже не спілкувався.
Вже надто холодними і чужими
Видавались вони мені.
Та, на привелике щастя своє,
Я помилився.
Люди іноді здатні все ж
У вкрай скрутному становищі
Прийти на допомогу ближньому своєму,
Хоч і не дуже прихильного до них.
А це дорогого коштує.
***
Мені б подякувати колег своїх
І продовжувати жити надалі
У просторій дідовій квартирі,
Але ж дама скляна!
Адже саме у цій квартирі
Вибух снаряду знищив її ущент.
А тому подальше перебування моє тут
Перетворювалось
На постійну пекельну муку.
***
І кінець кінцем я не витримав,
Та й перебрався до маленького міста,
Що більш за все нагадувало мені,
Міській Ізмалку людині,
Глухе село.
***
З тих пір
Я там.
Гроші від продажу дідової квартири
Збереглись майже всі.
Я ж людина без особливих
Вимог.
Потихеньку витрачаю їх
Та і живу собі не працюючи.
І для мене це
Неабияка насолода..
***
Новий будиночок мій,
Зовсім маленький.
Але вітальня і у такому є.
І я встановив до неї
Велику шафу для посуду,
Яку і заповнюю потроху
Кришталем, порцеляном
Керамікою.
Звичайно нові придбання мої
Дешеві, майже усі китайські,
З базару,
Але і такі, своєю присутністю
Вони дають мені надію
На повернення колись
До вітльні моєї
Дами скляної.
Ото щастя буде.
Справжнє.
Чудово, п.Юрію! Із великою насолодою перечитала Ваше творіння. Дуже сподобалося! Закономірно, що уподобання рідних передаються дітям. Може, все ж знайдеться дама скляна...
Не сподобалось? Це не дивно. По-перше, великий обсяг поетичного тексту, по друге, сама іформа верлібру, яка у багатьох місцях наближається до ритмизованої прози, а по-третє сама ідея побутової фантазії. Це вкрай незвично, а тому і незручно для багатьох читачів. Нав'язуватися не хочу. А тому не викладаю аніяких виправдовань і пояснінь. Щиро дякую за увагу, добрі побажання мені і скляній дамі. Вона ж крихка і у нашому жорсткому сьогодення їй не тільки небезпечно, а і вкрай некомфортно. Я спілкувався із деякими переселенцями із гарячох зони, і впевнився, що так насправді і є. Особливо у жінок і дітей.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
