ОД СВОГО ЖЕ СУДУ

ОД СВОГО ЖЕ СУДУ

Великий розум на мить якусь завмер,

Хотів зігнати споминів облуду,

Глянув упівока до нічних печер,

і за мить прозрів, од свого же суду.

Ох, невже я думав пересидіть тут,

Де тьма пекельна в муках прохолода,

От людей себе сховать у темний кут,

Кому ж від цього буде насолода?.

Вертаюсь до життя, люд я не лишу,

В обитель їхню, понесу розраду,

Слави не прошу, лише одне прошу,

Люд май розум свій, і його пораду.