ОД СВОГО ЖЕ СУДУ
ОД СВОГО ЖЕ СУДУ
Великий розум на мить якусь завмер,
Хотів зігнати споминів облуду,
Глянув упівока до нічних печер,
і за мить прозрів, од свого же суду.
Ох, невже я думав пересидіть тут,
Де тьма пекельна в муках прохолода,
От людей себе сховать у темний кут,
Кому ж від цього буде насолода?.
Вертаюсь до життя, люд я не лишу,
В обитель їхню, понесу розраду,
Слави не прошу, лише одне прошу,
Люд май розум свій, і його пораду.
Додав: Davudenko (18.07.2012)
| Автор: © Давиденко Іван
Розміщено на сторінці : Давиденко Іван
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2057 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА