ЗЛІТАЙ ТИ СОКОЛЕ ВИЙДИ ІЗ ЖУРБИ

ЗЛІТАЙ ТИ СОКОЛЕ ВИЙДИ ІЗ ЖУРУ.

Нещасний сокіл зморений, безсилий,
Вмостився він на гілочці у лісі.
В життєвім вирі, його миші збили,
Пославши буревій безбожний в висі.

Навіщо їм, ті злети сторазові,
Що раніше їх до сонця долетять.
Прийде хвала, до сокола в любові,
А їх, навіть птиці чути не схотять.

А так без нього, в них влада на землі,
Мишачий писк, захопить висі й трони.
Нехай конає - той сокіл у жалі ,
Нещасний в лісі, мліє без корони.

Зашуміли сосни, золоті дуби,
На лугах трава тихо зашептала.
Злітай ти соколе вийди із журби,
Твоя пора, під сонцем засіяла.

Ти вільний птах оповитий на зорі,
Тепер ти служиш Господу віднині.
Дай поміч пташці тій, у ясній порі, 
Неси її - до рідної родини.