Щоденність наша вицвіла красою, Давно уже над шумом перепуття. Від марних днів, вітається із тьмою, Не маючи - видючого могуття. Заплутана, простелена волого, Погорблена стежина вся змарніла. До майбуття не маючи нічого, Ходу вести, вона уже несила. Хай ломиться під натиском наруги, Жива причетність, від нашої нудьги. Хай дух наснаги, вирветься з потуги, До життєвої осяйної дуги. Щоденність наша має право жити, В сяйнім пориві і в сяйнім сумлінні. Ми зможемо майбутнє розкрилити, Йому віддавши паросток людини.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
0
ще раз дякую