Щоденність наша вицвіла красою, Давно уже над шумом перепуття. Від марних днів, вітається із тьмою, Не маючи - видючого могуття. Заплутана, простелена волого, Погорблена стежина вся змарніла. До майбуття не маючи нічого, Ходу вести, вона уже несила. Хай ломиться під натиском наруги, Жива причетність, від нашої нудьги. Хай дух наснаги, вирветься з потуги, До життєвої осяйної дуги. Щоденність наша має право жити, В сяйнім пориві і в сяйнім сумлінні. Ми зможемо майбутнє розкрилити, Йому віддавши паросток людини.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
leskiv: Дякую за вірш, надзвичайно боляче читати, але це - війна. Я ніколи не думала, що в Росії виросло таке жорстоке покоління нелюдей. Та й наші ровесники там задурені рашистською пропагандою настільки, що