Щоденність наша вицвіла красою, Давно уже над шумом перепуття. Від марних днів, вітається із тьмою, Не маючи - видючого могуття. Заплутана, простелена волого, Погорблена стежина вся змарніла. До майбуття не маючи нічого, Ходу вести, вона уже несила. Хай ломиться під натиском наруги, Жива причетність, від нашої нудьги. Хай дух наснаги, вирветься з потуги, До життєвої осяйної дуги. Щоденність наша має право жити, В сяйнім пориві і в сяйнім сумлінні. Ми зможемо майбутнє розкрилити, Йому віддавши паросток людини.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
