ХОТІЛИ КОРІННЯ З КОЛОССЯМ ЗРІВНЯТИ Усілись до столу з любов’ю красиво, Почали з врожаю ділити зернята. Так довго сиділи поважно і чтиво, Хотіли коріння з колоссям зрівняти. Сльозилися очі безсонні червоні, Зерно проростає, спіліє колосся. На ранок зернята схилились в поклоні, Коріння з колоссям зріднить не вдалося. На грудях сорочка спітніла до краю, А ми все сиділи, свічки пломеніли, Ділили, ділили зерно урожаю, На ранок підмогу згори попросили. Знадвору до столу заходять жежелі, Зерно полетіло до старшого брата, Відкиньмо тривогу й думки невеселі, Тепер вже й корінню немає що дати.
Гарний вірш, пане Іване. Водночас по-дорослому мудрий і по-дитячому щирий. За сюжетом нагадує російську казку про вершки і корішки. У дитинстві вона мені дуже подобалась.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль....
у Вас 
0
