ХОТІЛИ КОРІННЯ З КОЛОССЯМ ЗРІВНЯТИ Усілись до столу з любов’ю красиво, Почали з врожаю ділити зернята. Так довго сиділи поважно і чтиво, Хотіли коріння з колоссям зрівняти. Сльозилися очі безсонні червоні, Зерно проростає, спіліє колосся. На ранок зернята схилились в поклоні, Коріння з колоссям зріднить не вдалося. На грудях сорочка спітніла до краю, А ми все сиділи, свічки пломеніли, Ділили, ділили зерно урожаю, На ранок підмогу згори попросили. Знадвору до столу заходять жежелі, Зерно полетіло до старшого брата, Відкиньмо тривогу й думки невеселі, Тепер вже й корінню немає що дати.
Гарний вірш, пане Іване. Водночас по-дорослому мудрий і по-дитячому щирий. За сюжетом нагадує російську казку про вершки і корішки. У дитинстві вона мені дуже подобалась.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
